Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс 📚 - Українською

Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зрада. Не фригідна дружина" автора Аліса Маіс. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 74
Перейти на сторінку:
Розділ 22

Близько дванадцятої телефонують з роботи.

Висмикують із комфортного середовища, нагадуючи, що за дверима є світ. І з цим світом потрібно взаємодіяти, якщо я не хочу стати утриманкою.

Ми з Даміром до цього моменту вже минаємо стадію бурхливої ейфорії і повертаємося до стандартних, нудних питань. Наприклад, де він житиме до народження маля, як ми з ним будемо взаємодіяти. В ідеалі цю розмову мені б варто було почати із заяви: «я тебе прощаю, Даміре» або «ні, я тебе поки що не можу пробачити, вибач, зараз так».

Але я знову не знаю, що робити. Усе моє свідоме вже прагне залишити Даміра всередині, зробити так, щоб він навіть за межі квартири не виходив, був моїм, моїм, моїм… Але є інша точка зору – можливо, я занадто рано приймаю його назад? Може, Каріна мала на увазі щось інше, кажучи, що я повинна «його протестувати»? У голові в мене спалахує яскрава картинка, в якій Дамір долає смугу перешкод, як універсальний солдат.

Посміхаючись, я піднімаю очі на справжнього Даміра у мене на кухні.

– У місті мене нічого не тримає, – знизує плечима, не перестаючи крутити в руках смартфон він. – Ти не проти, якщо я буду десь поруч із тобою, сонце?

– Я не проти, навіть за.

Він киває, легко посміхаючись.

Поки я обмірковую, як би висловити свою наступну думку – що Даміру поки що, напевно, краще підшукати тимчасову квартиру, – він сам про це заговорює:

– До речі, у мене є на прикметі кілька варіантів, недалеко від тебе. Навіть пішки пройтися можна, за п’ять хвилин…

– Звучить самовпевнено, – я піднімаю брову, хоча злості в моїх словах немає.

Їхав сюди, і планував, що залишиться.

– Це була надія, Віто.

– Надія, що…

– Надія, що ми зможемо створити сім'ю. Зробити те, що через мене з першого разу не вийшло, – він засовує телефон у кишеню і піднімається. Йде до мене, зупиняється за крок. – Я все розумію, Віталіна. Не кваплю. Просто я хочу, щоб ти розуміла, що я приїхав по тебе.

– Тобто?

– І я буду тебе добиватися.

Між нами залишається сантиметрів п'ятнадцять вільного простору. І дивлячись йому в обличчя, я не можу не помітити, що на губах у нього залишилася цукрова пудра – мій абсолютно не секретний банальний інгредієнт для млинців та інших домашніх солодощів.

Рука на автоматі тягнеться до його губ.

Я торкаюся великим пальцем нижньої і проводжу по ній, стираючи білий слід.

Він відкриває рота, радше інстинктивно, ніж усвідомлено, тягнеться до мене. Руки Даміра опиняються на моїх плечах, і майже одразу сповзають до талії. Його парфуми, теплота, його присутність поруч кружляють мені голову, заважають думати.

Я згадую, як він торкався мене цими руками всюди, як ніжно цілував і змушував кричати. Гормони, це все чортові гормони… Чи ні? Опинившись в палких обіймах, я невідривно дивлюся Даміру в обличчя, немов у сповільненій зйомці бачу, як він нахиляється. Паніка змішується в голові з хтивістю. Не в силах більше чекати і сумніватися, я теж рухаюся і стикаюся з розкритими губами.

Стогну в поцілунок, не в силах утриматися. Майже забуте відчуття.

Його поцілунок.

Він обережно розкриває губи язиком, і я дозволяю йому, на слабких колінах упираючись у стіл. Дамір безумовно знає всі таємниці моїх губ, знає, чого я хочу, чого прагну і від чого втрачаю голову. Я здаюся вихору пристрасті, відчуваючи, як кожен дотик його язика до мого приносить хвилювання в найглибших куточках душі. Думки розчиняються, а світ навколо втрачає форму, залишаючи наше єднання. Я відчуваю, як він важко дихає, перебуваючи на тому ж краю пристрасті, що і я. Його руки блукають по моєму тілу, досліджуючи кожен вигин, кожну крихітну деталь, лоскочучи і розпалюючи. Язик Даміра танцює в ритмі моїх стогонів, які вже стають зовсім непристойними. Мої руки, простягаючись до нього, як до магніту, знаходять його волосся, і я беруся за нього.

Стіл тремтить під напором його рухів…

Дамір ковзає губами вже по моїй шиї, ховаючи подих у вигинах шкіри; знаходить найчуттєвіші точки, змушує мене прикривати очі від гострого задоволення.

Я опускаю руки вздовж його спини.

Він наближається до мого вуха, злегка посміхаючись, шепоче, як йому давно хотілося зробити це зі мною, це і багато всього іншого. Він пробуджує почуття, які давно були забуті мною, немов відчиняє двері до замкненого саду, сповненого ароматами пристрасті, бажання і чуттєвості. Як же я за ним сумувала.

Не знаю, що виводить мене зі ступору… Сигналізація вдалині, розуміння, що на мене чекають на роботі, чи щось інше. Але явно не той факт, що я цілуюся з колишнім чоловіком на кухні, почуваючись найщасливішою дурепою у світі. Слава богам, я все ж таки вирішую залишити двері в цей чортів сад поки що зачиненими. Усьому свій час – прочинили, заглянули, трохи погралися і геть пішли.

Я відлипаю від Даміра, прекрасно розуміючи його розгублений, навіть трохи дезорієнтований вигляд. У мене ті самі почуття! Рівно ті самі… Ніби дорогу мені перегородив величезний шлагбаум і я щойно стукнулася об нього своїм чолом.

– Вибач? – запитує він.

Я хіхікаю, запізно прикриваючи рот.

– Та ні. Не те.

– Не треба.

Він киває. І опускається навпочіпки. Дивиться на мій животик і обережно цілує його – просто через нічну сорочку.

Піднімається і тягнеться до мене.

Дамір залишає поцілунок у мене на щоці.

– До вечора тоді?

Насилу я згадую, що він збирався з'їздити додому і взяти необхідні речі.

– До вечора.

***

Моє тимчасове робоче місце – аж до декрету – розташоване в затишному офісі бізнес-центру «Хвиля», на другому поверсі й за дверима із золотистою вивіскою, на якій написано «Катаріна».

Саме так – власниця нашої невеличкої жіночої компанії п'ять років тому була аж надто захоплена тим фактом, що адвокат зумів відсудити в її чоловіка майже сто тисяч доларів, а отже, вона могла розпочати справу свого життя – відкрити рієлтерську контору. Думати про назву було ніколи, на допомогу прийшла болгарська форма її ж імені, Катерина. Потім, як розповідала мені начальниця, підпираючи мій стіл об’ємним стегном, у неї виникали інколи думки поміняти назву на щось більш «солідне і дороге»…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 52 53 54 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"