Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс 📚 - Українською

Читати книгу - "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зрада. Не фригідна дружина" автора Аліса Маіс. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 74
Перейти на сторінку:

— Але знаєш, люба, – продовжувала вона довірливо, – як подумаю, скільки доведеться переоформляти… Нехай буде!

– Мені подобається ваша назва. Вона вигідно виділяється на тлі всяких… «Олімпіків» і «Елітів», я так думаю.

— Мила, а ти маєш рацію. Дійсно! – подивилася на мене уважно Катерина. – Як ти кажеш, тебе звати, мила голубонько?

Так, можна сказати, почалася дружба.

Катерина веліла звертатися до неї «на ти», зрештою, між нами було лише дванадцять років різниці; а я натомість попросила частіше називати мене на ім'я… Приблизно раз на тиждень ми ходимо разом до невеличкого ресторанчику, де я їм якийсь салат, спостерігаючи, як Катерина поїдає другий біфштекс поспіль.

Вона говорить, що просто любить життя.

Любить їжу, алкоголь, секс, чоловіків, дорогі речі. У неї все це є, хоча Катерина й натякає іноді, що за ласку їй доводиться доплачувати. Ця жінка взагалі не перестає дивувати мене своєю відкритістю, відвертістю, прямотою.

Від такої подружки нічого не приховаєш.

– Віто! – гучно оголошує вона про моє прибуття навіть раніше, ніж я встигаю привітатися з дівчатками. – До мене, – робить широкий жест і ховається за дверима. Я сміюся, кидаю сумку на свій робочий стіл і повільно, трохи погойдуючись, іду до своєї начальниці.

– Привіт, Кать.

– Ну?! Як там пройшло возз'єднання? Дамір просив вибачення?

– Ох… Просив, просив. Дай віддихатися хоча б, – я сідаю на м'який диванчик у кутку. – До речі, Павлови не погодилися на той будинок, що я показувала?

– Ні, поки що ні. Та це й не важливо, не погодяться вони, погодяться інші, будинок же чудовий, – на одному подиху вимовляє. – Ти мені про чоловіка скажи.

– Ну… Усе пройшло добре.

– Деталі, – стрясає вона руками.

– Ми говорили, так… – киваю, і вона теж, – багато говорили. Він розповів, що обірвав зв'язки з батьком, юридичні я маю на увазі, і… Ну. Начебто й усе, так?

Я тягну час, чітко розуміючи, що розповідати Катерині про Даміра було досить необачно. Щоправда, виходу в мене не було, Катерина влаштувала мені справжній допит, щоб з'ясувати, як довго я зможу працювати в офісі, як довго –вдома, і чи планую після декрету працювати тут на повну ставку і чому.

– Ти що сама-то вирішила?

– Я дозволила йому залишитися в місті.

– У квартирі? – охає Катерина.

– Ні, Дамір житиме окремо.

– Ну це розумно, так… Тому що тобі ж не можна, ну, ти розумієш, – підморгує Катерина, і вмощується поруч зі мною. – Якщо такий мужик поруч, хто втримається?

Я тактовно мовчу.

Хочеться сказати, що, ось, я б утрималася, але на моїх губах нещодавно висохла слина Даміра, тож… Загадково промовчати зараз – оце справді розумно.

– Слухай, а ти ж мені обіцяла його фото показати. Пам'ятаєш? Сказала: «як приїде і якщо ми щось вирішимо в позитивному ключі, бла, бла…» Показуй вже Дамірчика.

Катерина смішно закушує губу, поки я беруся виконувати обіцянку.

У телефоні в мене безліч фото чоловіка, але всі вони ще з часів «до зради». Я нічого не видаляла, не стирала, хоча, зізнаюся, моменти слабкості траплялися. Обираю одне з найсвіжіших фото, на якому Дамір у чорному піджаку і білій сорочці усміхається в камеру, справжній красень.

– Боже мій! – давиться повітрям Катерина. – Такий брюнет, а ці очі… Лінія підборіддя, а фігура… Боже. Зараз кисневе голодування в мене настане від такої краси… — обмахується долонею. – Так значить твоє дівчатко буде брюнеткою, з карими очима, такий типаж!

– Чому брюнетка…?

– Ну, дивись, – віддає вона телефон, – ти блондинка, очі блакитні. Це рецесивні гени. А в нього – темні очі й темне волосся – домінатні, – вона несподівано знову вихоплює телефон. – Ух, я б сказала, що в нього не тільки гени домінантні, Віто… Хапай і тримай його!

– Так, – беру смартфон назад. – Повернемося до моєї доньки.

– Точно, так. Тож… Буде дівчинка більше на тата схожа.

– Татова донька, – усміхаюся я.

Від подальших розпитувань Катерини мене несподівано рятує клієнт.

До самого кінця робочого дня вона то підморгує мені, то посміюється. Чомусь усі навколо впевнені, що в нас із Даміром щось буде. Дратує. Ще більше дратую себе я сама, адже думаю про всякі «альтернативи» – так би мовити, приємні й безпечні для здоров'я. Ще думаю перевірити, як поживає моя плацента, раптом ситуація вирівнялася і мені вже можна. «Мда, – кажу я сама собі ввечері, – ну ти даєш, Віто, ці твої пріоритети».

1 ... 53 54 55 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс"