Читати книгу - "Випробування невинуватістю"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Той самий ніж?
– Так. Із кров’ю на ньому. Ми його перевіримо, але це буде її кров. Її кров і кров Філіпа Дюрранта!
– Але… це неможливо.
– Хто сказав, що неможливо?
– Естер. Я зателефонував їй, і вона все мені розповіла.
– Розповіла? Ну, факти дуже переконливі. За десять хвилин до четвертої Мері Дюррант, залишивши свого чоловіка живим, спустилася на кухню – у цей час у будинку перебували Лео Арґайл і Ґвенда Вон у бібліотеці, Естер Арґайл у своїй спальні на другому поверсі та Кірстен Ліндстром на кухні. Кілька хвилин по четвертій приїхали Мікі з Тіною. Мікі пішов у сад, а Тіна піднялася нагору, майже відразу за Кірстен, яка саме несла Філіпові каву з печивом. Тіна зупинилася, щоб порозмовляти з Естер, а потім приєдналася до міс Ліндстром, і разом вони знайшли Філіпа мертвим.
– І весь цей час Мікі був у саду. Це ж ідеальне алібі?
– Про що ви не знаєте, докторе Калґарі, так це про велике дерево магнолії біля будинку. Діти лазили по ньому. Мікі зокрема. Це був один із його способів вибиратися з будинку та повертатися назад. Він міг вилізти по дереву, піти до кімнати Дюрранта, вдарити його ножем і повернутися назад. Звісно, тут потрібен посекундний розрахунок, але, на диво, як багато іноді в людях зухвалості. А ще його розпач. Він повинен був за будь-яку ціну завадити зустрічі Дюрранта й Тіни. Щоб убезпечити себе, він мусив убити їх обох.
Калґарі на якусь мить замислився.
– Комісаре, ви щойно згадували, що Тіна опритомніла. Вона не змогла сказати точно, хто на неї напав?
– Вона висловилась не дуже однозначно, – повільно промовив Г’юїш. – Насправді я сумніваюся, що вона була свідома в прямому сенсі.
Він утомлено всміхнувся.
– Гаразд, докторе Калґарі, я перекажу вам точно її слова. Насамперед вона назвала ім’я. Мікі…
– Тобто звинуватила його, – уточнив Калґарі.
– Скидається на те, – киваючи головою, погодився Г’юїш. – Усі інші її слова не мають сенсу. Це щось трохи дивне.
– Що вона говорила?
Г’юїш подивився на записи перед собою.
– «Мікі». Потім пауза. Потім: «Чашка була порожньою…» Потім іще одна пауза, а потім: «Голубка на щоглі». Він глянув на Калґарі. Може, ви вловите який-небудь сенс?
– Ні, – заперечив Калґарі. Він похитав головою і здивовано повторив: – «Голубка на щоглі»… Це щось екстраординарне.
– Як нам відомо, там немає ні щогл, ні голубів, – зазначив Г’юїш. – Але для неї це щось означає, щось у її голові. Хоча це може не мати нічого спільного з убивством. Бозна-які в неї фантазії.
Якийсь час Калґарі мовчав. Він сидів та обмірковував усе. А тоді запитав:
– Ви заарештували Мікі?
– Ми його затримали. Протягом доби йому буде висунуто звинувачення.
Г’юїш зацікавлено глипнув на Калґарі.
– Я так розумію, що цей хлопець, Мікі, – не ваша відповідь на цю проблему?
– Ні, – підтвердив Калґарі. – Ні, Мікі – це не моя відповідь. Навіть зараз – я не знаю. – Він підвівся. – Як і раніше, вважаю, що маю слушність, – додав він, – але цілком розумію, що не маю достатньо доказів, щоб переконати вас. Я мушу знову туди піти. Я мушу їх усіх побачити.
– Докторе Калґарі, – попросив Г’юїш, – будьте там обачні. До речі, а що ви думаєте з цього приводу?
– Якщо моя думка для вас щось важить, – почав Калґарі, – я б вам сказав, що, на мій погляд, це був злочин на ґрунті пристрасті.
Г’юїш підняв брови.
– Докторе Калґарі, пристрастей є багато, – зауважив він. – Ненависть, жадібність, скупість, страх – це все пристрасті.
– Коли я сказав «злочин на ґрунті пристрасті», – мовив Калґарі, – то мав на увазі саме те, що зазвичай так називають.
– Якщо ви про Ґвенду Вон і Лео Арґайла, – припустив Г’юїш, – то ми це обмірковували. Але це не те.
– Усе значно складніше, – заперечив Артур Калґарі.
Розділ двадцять четвертий
Коли Артур Калґарі приїхав до Сонячного Рогу, западав вечір – дуже схожий на той перший вечір тут. «Гадючий Ріг», – натискаючи на дверний дзвінок, подумав він.
Події наче відтворювали самі себе. Двері відчинила Естер. Її обличчя відображало ті самі відчайдушність і трагедію. Позад неї в холі він, як і колись, побачив спостережливу і підозріливу Кірстен Ліндстром. Історія повторюється.
А тоді картина здригнулась і змінилася. Підозра та відчай зникли з обличчя Естер. Його осяяла прекрасна й привітна усмішка.
– Ви, – сказала вона. – О, як добре, що ви прийшли!
Він узяв її за руки.
– Естер, я хочу зустрітися з вашим батьком. Він нагорі, у бібліотеці?
– Так. Так, він там із Ґвендою.
До них наблизилася Кірстен Ліндстром.
– Навіщо ви знову прийшли сюди? – осудливо мовила вона. – Подивіться, яких неприємностей ви завдали минулого разу! Подивіться, що з нами сталося. Життя Естер зруйновано, життя містера Арґайла зіпсовано. І дві смерті. Дві! Філіп Дюррант і маленька Тіна. І це все ваших рук справа – це все ви!
– Тіна ще не померла, – уточнив Калґарі, – а мені треба тут іще дещо зробити.
– Що вам тут робити? – Кірстен усе ще перегороджувала йому шлях до сходів.
– Я повинен завершити те, що почав, – пояснив Калґарі.
Дуже обережно він поклав руку їй на плече та трохи відсторонив. Потім піднявся сходами, й Естер пішла за ним. Він обернувся через плече та попросив Кірстен:
– Міс Ліндстром, ходімо з нами. Я хочу, щоб були всі.
У бібліотеці в кріслі біля столу сидів Лео Арґайл. Ґвенда Вон стояла навколішки перед каміном і дивилася на тліюче вугілля. Вона нібито здивувалася.
– Пробачте, що так непрохано, – перепросив Калґарі, – але, як щойно вже говорив, я прийшов, щоб закінчити те, що почав. – Він роззирнувся. – Місіс Дюррант досі в будинку? Я б волів, щоб вона теж була тут.
– Гадаю, вона прилягла, – мовив Лео. – Для неї це все дуже важко.
– Усе ж таки я б хотів, щоб вона була саме тут. – Він поглянув на Кірстен. – Чи не могли б ви піти по неї?
– Вона може відмовитися приходити, – буркнула Кірстен.
– Скажіть їй, – додав Калґарі, – що, можливо, вона матиме бажання почути дещо про смерть свого чоловіка.
– О, ну ж бо, Кірсті, – втрутилась Естер. – Не будь такою підозріливою і не намагайся всіх нас захистити. Не знаю, що скаже доктор Калґарі, проте ми всі повинні бути тут.
– Як вам буде завгодно, – відповіла Кірсті.
Вона вийшла з кімнати.
– Сідайте, – запропонував Лео. Він вказав на крісло з іншого боку каміна, і Калґарі сів.
– Докторе Калґарі, ви пробачите мені, – запитав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випробування невинуватістю», після закриття браузера.