Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

- Тепер вашу обітницю безмовності знято, я дозволяю вам говорити.

Розчаклування не спрацювало. Уже нові монахи втрутилися в жестовий монолог, тим самим перебиваючи його. Вони вроздріб ворушили своїми кистями й уточнювали щось тупотом. Монахи били себе в груди й доторкалися до своїх підборідь, намагаючись з усіх боків пояснити йому щось важливе.

- Так, не викрикуйте тут і говоріть по одному, - наказав Чоловік, і всі руки опустилися вниз. Тупіт теж припинився. - Слухайте мене уважно, - перейшовши на голос нижче, продовжував він. - Ви зараз ідете наверх і продовжуєте мантру. Ваші товариші накоїли там жахливих речей, і ті, яких я не вбив, жорстоко покарані. Їм знадобиться ваша допомога.

Здавалося, в кімнаті не лунало іншого звуку, крім голосу Чоловіка. Монахи стояли струнко і намагалися усвідомити, що вони за фактом осиротіли.

У перервах між своїми репліками Чоловік чув хвилі океану, що билися об скелі далеко під вікном.

- Усі таємниці вашого храму тепер і мої теж, - не кліпаючи, продовжував Чоловік. - Вшануйте волю вашого настоятеля і скажіть, куди мені за ними вирушити?

Юнак, який першим зустрів Чоловіка в цій кімнаті, показав йому один єдиний жест. Жест більш ніж зрозумілий. Молодий монах ткнув вказівним пальцем униз.

Чоловік, прощаючись, кивнув усім у кімнаті й покинув недоступну чужим очам монашу келію.

Вниз вели ще сотня сходинок, а світло, що виходило від ламп, вдалині обривалося. Якийсь час Чоловік бачив свій шлях, але тепер настав час іти там, де не ступала нога електрика.

Чоловік дістав телефон і ввімкнув на ньому ліхтарик. Було б кумедно і водночас нерозумно посковзнутися і зламати шию того ж дня, коли ти оголосив перемогу над Демоном.

Він довго йшов на самоті. Часом повертав праворуч, але більшу частину часу він просто йшов униз. Чоловікові навіть здавалося, що він потрапив у петлю і ходить по колу.

Розправа над Демоном у храмі Мари не принесла Чоловікові бажаного вмиротворення. Навіть навпаки, додала йому переживань. Безсумнівно, причина, через яку він ішов куди-небудь, - полювання на Демона, але почуття каверзи шкрябало йому спину. Немов він проходив письмовий тест на уважність і здав свій аркуш, не подивившись, що на ньому зі зворотного боку.

Починаючи нервувати, Чоловік ударив булавою по одній із кам'яних сходинок і відколов від краю сходинки шматочок. Він підібрав камінь і кинув його далеко вперед. Невдовзі почув, як камінь відскочив від чогось назад і одразу прискорив свій спуск униз.

У самому кінці сходинок на нього чекали ще одні високі, масивні двері. Він підсвічував ліхтариком двері з боків, але не зміг знайти ручки або щось, що віддалено нагадує її.

Чоловік врізав з усієї сили ногою по кам'яних дверях і нічого не досяг, крім тріщини у своїй правій п'яті. Він присів на сходинки, чекаючи, поки його регенерація розбереться з травмою.

- От буде чудово, якщо з нізвідки з'явиться яскравий дисплей і двері попросять ввести число 92 або вище, а мій рейтинг тільки 91, - міркував вголос Чоловік.

Кістка під п'ятою затягнулася. Чоловік продовжив досліджувати високі двері і при світлі телефону виявив там нещільно прилеглу плиту. Витягнувши її, він побачив кругле заглиблення. Чоловік хотів спочатку засунути туди свою руку, але згадав приказку, яка свідчила: «не сунь свої пальці туди, куди б ти не ризикнув запхати свій прутень».

Першою в дірку вирушила залізна Хільді. У якихось місцях вона проходила гладко, а в якихось застрявала. Позначалася несиметричність булави. Її зуби мали різну довжину і товщину, прямо як розбитий рот Чоловіка або дверні ключі, якими користувалися люди до приходу Отця.

Покрутивши булаву в дверному отворі, Чоловік знайшов положення, в якому замок нарешті клацнув, і двері зі скреготом відчинилися всередину. Чоловік протиснувся в отвір, що утворився, і опинився в карстовій печері. Вона виявилася настільки великою вгору й завширшки, що між утворених тут натічних форм могло поміститися невелике місто.

У печері панувала напівтемрява, створюючи непогану видимість, і Чоловік сховав свій мобільний телефон назад у кишеню. Світло проривалося всередину з безлічі дірок зверху і з боків. Через ці ж дірки до його вух долинав шум хвиль, що розбивалися.

Він безцільно блукав з боку в бік, поки на іншому кінці печери не загорівся яскравий вогник.

- Найнебезпечніше, що приховує в собі темрява цього місця, - я, - заявив про свою присутність Чоловік і пішов назустріч вогню.

Нічого не боятися - не обов'язково. Можна йти вперед і при цьому всього боятися. Навіть не обов'язково вперед або вгору, головне йти, а не тікати.

Чоловік згадав, як він відповзав геть, коли в Джіяо вийшло каструвати Демона. Але цей спогад не гасив запал у його серці, він просто заспокоював себе тим, що в будь-якому правилі є винятки.

Шлях до вогника виявився не близьким. Ступаючи по калюжах із морської води, Чоловік згадував як він, жадібно ковтаючи повітря, лежав навпроти статуї Мари. В очікуванні, поки попередній володар Хільді наблизиться до нього й одним ударом доб'є. Те, про що Чоловік думав у той момент, і було ним.

Чому, помираючи, він нікого, крім Ксюші, не згадав? І чому Чоловік вважав, що Ксюша - не перша його жінка, якщо він не може назвати імені жодної іншої? Лейтенант Му? Тільки із застереженням, що допит у відділку можна назвати близькістю.