Читати книгу - "Ілюзорний світ кохання, Тея"

   — Кажу, плаття потрібне, але ще не знаю, яке саме, ще не визначилася.

  — А яке ви хочете? Якого кольору, якої довжини? Довге чи коротке? — засипала вона мене питаннями. - Може, вам щось порадити? Ось дивіться це… — її рука потягнулася до якогось плаття, яке вона збиралася показати мені.

  — Ні, мені потрібно таке, щоб я одягла, і мені захотілося його не знімати.

 — Ой, ви знаєте, це буде важко, бо замало параметрів для пошуку. Може, є якісь конкретні побажання? — продовжувала питати продавчиня.

  — Ні, цього достатньо. Зараз я повибираю, на яке око впаде, а ви мені всі в приміряльню принесете.

  — Ну гаразд, — погодилася вона, — мені аж цікаво стало. Ви у нас перша, хто не знає, що хоче.

  — Мені піти до іншого магазину? — раптово запитала я. 

  — Ні-ні, ви що, я пожартувала. Спробуймо, мені самій вже цікаво, — спробувала згладити ситуацію продавчиня.

  — Тоді почнімо. Тільки прошу, не коментуйте нічого, я повинна сама вибрати, сама відчути його. Ви зрозуміли? — запитала я і грізно подивилася на продавчиню.

 — Так, я мовчу, — відповіла продавчиня, підносячи пальці до губ і роблячи жест, ніби застібає блискавку. — Мовчу.

  Я вибрала близько двадцяти платтів різних фасонів і кольорів та почала приміряти. В одному була як зваблива спокусниця “жінка-вамп”, в іншому — як дівчинка-школярка. На десятому я втомилася й почала трохи розчаровуватися. “Невже в них немає того, що мені потрібно, того, що сподобається? Якщо не знайду тут, піду далі. Цього разу не зупинюся, знайду те, що мені треба,” — почали закрадатися думки.

  В якомусь із наступних платтів я підійшла до дзеркала й застигла на місці. Замайоріли думки: “Ось, ось це воно, це те, що я шукала.” Одразу образ Микити з'явився поряд в уяві. У ньому я виглядала по-жіночому манкою, спокусливою, але не вульгарною, а по дівочі загадковою. У ньому я почувалася дівчинкою вісімнадцяти років, яка збирається на своє перше побачення, і в якої ще все життя попереду.

  Я відчинила двері приміряльні. Поряд стояла продавчиня, яка здавалася трохи втомленою, але, побачивши мене, раптом ожила. Її очі засяяли, і, не стримуючи емоцій, вона аж вигукнула:

  — Вау! Вам неймовірно пасує!

  Її голос був сповнений захоплення, і вона посміхалася, як дитина, яка вперше побачила щось чудове.

  — Як вам круто в цьому, яка ви, яка ви… — почала вона, шукаючи правильні слова, які могли б передати її захоплення.

  Я здивовано підняла брови. Не очікувала від неї такої реакції. Зазвичай продавці просто кажуть, що річ добре сидить, але зараз відчувалося щось справжнє, щире.

  — Яка? — запитала я трохи сором'язливо, але з задоволенням, не приховуючи посмішки.

  Продавчиня на мить замислилася, а потім, ніби спалах, вигукнула:

  — Ось, згадала! Ви божественно красива, вами хочеться надихатися, ви — як муза для художника або музиканта.

  Я відчула, як легкий рум'янець з'явився на моїх щоках. Ці слова наче зігріли душу, хоча я й знала, що йдеться просто про сукню. Але в той момент я відчула себе особливою, якось по-іншому.

  — Так, досить лестощів, — посміхнулась я. — Я все одно її візьму, що б ви не казали, бо це мій вибір. Але дякую за комплімент, якщо ви щиро говорили.

  — Щиро, дуже щиро, — запевнила продавчиня, не приховуючи захоплення.

  Я стояла перед дзеркалом, дивлячись на себе в цій сукні. Вона ідеально підкреслювала мою фігуру, ненав'язливо, але з витонченою елегантністю. У цей момент я зрозуміла, що сумніви мене більше не переслідують. Не було того внутрішнього страху, який завжди змушував коливатися в рішеннях, боятися помилитися, осуду з боку інших чи страху, що щось піде не так. Цього разу все було інакше.

  Замість невпевненості та страхів я відчувала неймовірну внутрішню силу, ніби все у світі стало на свої місця. Ця сукня була символом мого вибору — бути собою, без страху і без жалю. Бути впевненою, що я йду правильним шляхом.

  У п'ятницю по обіді я вирішила відпроситися з роботи. Сказала директорові, що маю їхати до родичів на день народження. Він відпустив мене без жодного питання, і я з полегшенням поспішила додому. Вже вдома я відчула той трепетний момент підготовки, який завжди приносить відчуття свята. Я знала, що хочу виглядати бездоганно, тому вирішила довірити свою зачіску й макіяж професіоналам, яким давно довіряла.

  Перед тим як піти до салону, я зробила кілька фото в сукні, щоб показати дівчатам, які працюватимуть над моїм образом. Це було важливо, адже сукня задавала тон усьому, що мало доповнити мій образ. Я хотіла, щоб усе виглядало гармонійно — зачіска, макіяж, мій настрій.

  Цього разу не було коливань чи сумнівів. Було відчуття впевненості, що цей день — мій, і що все вийде так, як має бути.

  О 20:00 задзвонив телефон. Я взяла слухавку. 

  — Привіт! —  у слухавці пролунав схвильований і теплий голос Микити. Він звучав так, ніби щось важливе та особливе чекає на нас попереду.

  Привіт, — відповіла я, намагаючись стримати легке хвилювання, яке з'явилося в грудях.