Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Доброго ранку, — захекана Аліса привіталася з Самантою, добігаючи до шеренги.

Вона злегка штовхнула одногрупника, стаючи в лінію, і виструнчила спину. Тіло страшенно ломило після минулих занять, але за два тижні навчання Аліса почала до цього звикати.

— Ти запізнилася, — пошепки промовила Саманта, не повертаючи до неї голову.

— Всього на дві хвилини.

Тим часом Нейтер, зі складеними за спиною руками, від нудьги просто походжав перед шеренгою. Його погляд бродив по землі, і Аліса думала, що він шукав там, у бруді між камінцями, свою честь. Не знайде, бідолаха. Її в нього не існувало.

Нарешті до шеренги підбіг останній хлопець, зростом трохи вищий за Алісу. Їй знадобилося небагато часу, щоб згадати, де вона його бачила: це він тоді вдерся до її кімнати. Дивлячись на це обличчя, Аліса розуміла, чому Браян міг сподобатися Марії. Однак її смаку вона не розділяла.

— Ну що ж, — понуро виголосив Нейтер. — Усім доброго ранку. Сьогодні запізнилися Браян — чотири хвилини, п’ятдесят відтискань. І водяна: дві хвилини, тридцять відтискань. Розпочали.

— Взагалі-то, пане поручний, двадцять чотири, — вигукнула Аліса з високо піднятим підборіддям.

Усі студенти здивовано поглянули в її напрямку. Незважаючи на те що вона сьогодні вчергове не виспалася, настрій у неї був бойовий. А це саме те, що треба, щоб сперечатися із зарозумілим наставником. Нехай нарешті второпає, що Аліса не слабкодуха й не боїться його погроз. Ставлення до студентів має бути належним.

— Я округлив, — відповів Нейтер із байдужістю.

— Неправильно. Округлюється до двадцяти, — продовжила вона.

Браян уже почав виконувати штрафні відтискання, а вона досі стояла на місці. Нейтер на мить замовкнув. Аліса зрозуміла, що здобула над ним хоч і маленьку, але перемогу. Потім він повів далі:

— За сперечання з викладачем — тридцять.

Їй не вдалося стримати самовдоволену посмішку.

— Добре, але, пане поручний, порада на майбутнє: підтягніть математику.

Після цих слів вона слухняно опустилася додолу й почала виконувати відтискання. Тверда земля врізалася в долоні, а м’язи нили з кожним рухом, але Аліса не видавала цього в емоціях. Нейтер, пирхнувши, злегка похитав головою:

— Ти граєшся з вогнем, водяна.

Він ще не бачив, що вона могла витворяти з вогнем, а з кожним підйомом їй хотілося показати.

Коли Аліса закінчила виконувати покарання, Саманта їй ледь чутно просичала:

— Нейтер довго не терпітиме те, як ти з ним розмовляєш, а розлючений, він робить тренування складнішими. Благаю, не біси його!

— Я бішу його навіть своєю присутністю.

Вона, захекана, обтрусила руки від землі й повернулася у шеренгу.

— Але ж можна бісити менше, — відповіла Саманта. — Справді, Нейтер не заслужив на таке ставлення. У гвардії всі його поважають.

— Я поки не бачу, за що, — відповіла Аліса й на цьому їхня розмова скінчилася.

— Так, панове рекрути, — гучно промовив наставник, вийшовши в центр перед шеренгою. — Я маю для вас новини. Пам’ятаєте, після іспиту ви проходили обряд посвяти у гвардійців?

— Так, пане поручний! — відповіли всі в один голос, крім Аліси.

Вона збентежено кліпала, гадаючи, що Нейтер мав на увазі. Кожна наступна думка подобалася їй менше за попередню. Яка ще на хрін посвята?

— У зв’язку з прибуттям нового студента, — повів він, — я домовився з Джоном і сьогодні, замість заняття зі стрільби, в обід ми будемо дивитися на новий поєдинок. Водяна проти… — Він провів очима по всій лінії. — Браяна Тернера.

Поєдинок? Сьогодні? Чи він здурів?

— А чому я? — миттєво вигукнув незадоволений хлопець. — Он візьміть краще Саманту. Вона ж дівчина.

— Сказав, що ти — значить ти!

Алісі його вибір анітрохи не подобався. Браян сильніший за неї, витриваліший, краще б’ється. Крім цього, він хлопець Марії.

— А де відбуватиметься поєдинок? — запитала вона з тривогою.

Нейтер перевів погляд на неї.

— На мосту через канал.

Від самої думки про це Алісу раптом промурашило, а до горла підступив клубок.

— Можна змінити місце? — перепитала вона тихіше.

— Ні. — Він відвів очі на шеренгу. — Рекрути, вісім кіл по внутрішньому двору.

І вони хутко виконали команду.

— Ну і що це з ним? Якого дідька Браян проти мене? Чому саме клятий канал? — жалілася Аліса Саманті, біжучи поряд з нею та намагаючись не відставати.

Вона знизала плечима й відповіла:

— Наша посвята теж проходила там.

— А що це взагалі за поєдинок?

— Поєдинок між студентами, котрі вдало склали іспит, — пояснювала Саманта в перервах між диханням. — Битися можна будь-якою зброєю на вибір. Але змінювати її в ході бою не можна. Переможений або здається. Або його добивають до неможливості продовжувати поєдинок. Падіння у воду теж означає програш. Тому суперники намагаються один одного скинути. Словом, — вона відвела погляд з дороги попереду на Алісу й всміхнулася, — одразу здавайся!