Читати книгу - "Хранителька темряви, Поліна Ташань"

— Я прийму ваше бажання до уваги, — пообіцяв Арон, але більше нічого не додав.

Він подав руку до Люсі, запрошуючи, і вона залюбки взяла її своєю абсолютно чорною рукою магічного створіння. Тим часом довкола запанувала мертва тиша очікування. Тоді Арон кинув останню фразу на прощання, і вони вдвох водночас зникли з маєтку, не лишивши й сліду.

— Ох і щур старий, — сказав Арон, кладучи ціпок на стіл у штабі Академії, та спокійніше додав: — Однак ми гарно впоралися.

— Більшість ти зробив сам. Я лише в кінці показалася, але він до того часу вже прийняв поразку. Видно, махінація з камінцями принесла йому значно більшої шкоди, ніж здається, — відповіла Люсі та нарешті повернулася у своє тіло. Від легкого запаморочення вона одразу ж сіла боком на стілець, обпершись ліктем об стіл.

— Я так не думаю. Здавалося, наче він саме готувався натравити на мене свою охорону.

Говорячи, Арон водночас знімав з шиї краватку, високо піднявши підборіддя. Люсі на мить задивилася, як м’яко його пальці розв’язували вузол, як витончено з кожним вимовленим звуком бігав його кадик. Молодий король у тьмяному світлі лампи був несправедливо гарний. Вона ледь не загубила суть розмови, однак швидко змогла повернути увагу в потрібне русло. Допомогло лише маленьке нагадування: «Він заручений».

— Ні, інакше б не називав ім’я свого наступника, — повела вона. — Франк Карош — відомий у Вайндвілі кораблебудівник. Побудував кар’єру на шахрайстві та торгівельних махінаціях. Моя бабця колись з ним співпрацювала, а по завершенню угоди втратила дві крамниці.

— Ого, — не очікував Арон. — Він стане герцогом хіба що в разі моєї смерті.

— Або не стане зовсім — у разі його смерті. І знаєш, що? Тобі дуже щастить, бо я можу це організувати! Ну давай, ми ж такі могутні, — заохочувала Елізабет. — Застосуй силу. Покарай вилупків! Ще не пізно повернутися на бенкет. Вони на це заслужили.

— Ні, — різко заперечила Люсі, і вмить відчула всередині підступ чужого гніву.

— Що ні? — відказав Арон.

— Не зважай. — Вона похитала головою й зробила глибокий вдих. — Просто Елізабет не дає спокою зі своїми ідеями. У маєтку Бертвальда вона наче зловила заряд мотивації й тепер хоче їх усіх перебити.

На обличчі хлопця з’явилася легка усмішка.

— Тут її можна зрозуміти. Хоча я досі вражений, що нам вдалося домовитися так легко. Думав, з такими відомими злочинцями без бійок не обійдеться. — Заховавши в кишеню краватку й закріпивши на пояс ціпок, Арон раптом додав: — Не хочеш трішки відсвяткувати? — Його очі грайливо сяяли. — Я не міг не помітити ту стійку з вином, і чисто з цікавості хотілося б відкрити одну пляшечку.

Чого-чого, але почути таку пропозицію Люсі точно не очікувала. На мить це ввело її в ступор, який не міг не відобразитися на обличчі.

— Я б залюбки, але… — Вона не стримала нервову усмішку, у сумнівах почухуючи потилицю. — Хіба зараз не пізно розпивати спиртні напої?

— Це ж не п’янка. Просто дегустація.

Люсі не знала, що їй відповісти. З одного боку, якась її частина хотіла погодитися, але інша водночас била на сполох. Це ж брат її подруги, це король. Навіщо йому пити вино з нею, коли він однозначно має кращих друзів? До того ж, Люсі переважно уникала алкоголю, боячись посилити й без того мало контрольовану хворобу. Її мовчання вже було надто довгим, але вона так і не могла дібрати слова для необразливої відповіді. Арон, звісно, помітив її сум’яття.

— Якщо не хочеш, не треба. Нічого тут немає. Та й уже справді ніч, а мені перед завтрашнім днем варто б гарно виспатися. Можливо, вип’ємо колись наступного разу. Наприклад, після коронації.

Від його турботливого тону їй ставало незручно. Він гарна людина, а що з нею не так?

— Вибач, — сказала Люсі й ніяково стиснула губи.

— Не вибачайся, — відповів Арон, лагідно усміхнувшись. — Це дурниці. Гарних тобі сновидінь, і ще раз дякую за допомогу. Як-не-як, та коли ти поруч, вести перемовини значно легше.

Важко сказати, чому, але їй було надважливо почути ці слова.

— Будь ласка. — Вона усміхнулася, гасячи лампу. — І тобі на добраніч.