Читати книгу - "Усі в моїй родині — вбивці, Бенджамін Стівенсон"

й задер голову до неба. Пасок, кінець якого викинув з вантажівки, тягнувся нагору й зникав за краєм кузова. Мені здавалося, що я чув крики — мабуть, вигукували моє ім’я. Але не був певен. Я роззирнувся своєю в’язницею. З розтрощеною рукою не було жодного шансу видертися вгору по підлозі, яка тепер правила за стіну. Пасок не був закріплений, тож я не міг ним скористатися. До того ж вантажівка й далі тонула. Вода ринула в кузов через шпарину в одній зі стін. Може, в інуїтів і є тисяча слів для позначення снігу, але я певен, що не існує слова, яке описало б холоднечу тієї води. Кілька років тому, поки чекав на результати з клініки репродуктивного здоров’я, я прочитав, що температура мошонки, виявляється, впливає на показники спермограми, тож став носити вільні труси й тягати у ванну пакети з льодом. Тоді я, може, навіть зрадів би такій холодній воді. Але не зараз. Від неї німіло тіло. Від неї могло зупинитися серце. Я чомусь згадав, що саме так добувають осетрову ікру: ошелешують рибу, кидаючи в крижану воду, і розрізають живіт.

Невдовзі вже полилося через верх. Спершу струменіло лише з одного кутка, а тоді через край полилися цілі водоспади. Вода, вкрита крижаною піною, уже лизала мені коліна. Я дивився лише вгору, сподіваючись, що пасок лежатиме на льоду нерухомо й не зіслизне у вантажівку. Я ще раз перевірив вузол на поясі. Мій план був простий: дозволити воді підняти себе якнайближче до отвору, а тоді, коли весь кузов наповниться, прослизнути в щілину й виплисти на поверхню. Для цього потрібно буде триматися якнайближче до підлоги, щоб утрапити в проміжок, а не застрягнути в протилежному кутку. А ще було б добре не знепритомніти від шоку в крижаній воді. І не затягнути всередину пасок. Та навіть якщо це станеться, я плистиму вгору. Просто вгору. Нічого складного. Зовсім. Пасок трохи напнувся, і я відчув легке посмикування на поясі. Здавалося, мене хтось тягне вгору.

Вода вже сягнула мені по груди. Я не чув нічого, крім її ревіння у вухах, і не бачив нічого, крім латки сірого неба, поцяткованої бризками з крижаною піною. Смужка поступово звужувалася. Усе тіло нижче від шиї стиснулося від холоду. Я знову подумав про осетрів. Якщо зупиниться серце, я принаймні не відчую, як потопатиму. Це трохи заспокоювало.

«Вгору, вгору вгору, — наказував собі. А тоді небо зникло. Я набрав повні груди повітря. — Вгору, вгору, вгору».

Розділ 26

Я прокинувся голим.

Мозок відчайдушно намагався зрозуміти, де я і що сталося. Може, мене витягли на берег? Відчуття потроху поверталися, і я зрозумів, що мені не холодно, тому я навряд чи надворі. Я був у ліжку. Мене вкрили по шию й ретельно підтикали ковдру, наче дитині, якій наснилось жахіття. Щоправда, дітей аж так міцно не кутають — на мить мені навіть здалося, що я в гамівній сорочці. В очах досі все розпливалося, і я закліпав.

Я був не високо, тож це не моє ліжко на горищі в шале. Мабуть, це готельний номер. Я мало що міг розгледіти в напівтемряві, бо в кімнаті були запнуті штори. Мене це дратувало, бо я хотів знати час, щоб не довелося ставити всі ті стереотипні запитання: «Котра зараз година?» чи «Як давно я у відключці?». У глибині кімнати перемовлялися якісь дві темні постаті — вони ще не помітили, що я отямився. Права рука пульсувала болем. Я відгорнув ковдру, щоб оцінити шкоду, і побачив, що на руці в мене товста кухонна рукавиця у квіточки. Я спробував зняти її та скривився, коли вона зчинила опір. Я встромив під неї палець і відчув якусь липку плівку: схоже, моя здерта шкіра прикипіла до тканини. Я зрісся з клятою кухонною рукавицею.

Хтось поклав руку мені на плече, і я припинив смикати рукавицю.

— Я б цього не робила. — Я підвів очі й побачив Джульєтт, власницю курорту. Вона похитала головою. За спиною в неї стояла Евонна. — Тобі краще цього не бачити.

Евонна дала мені пігулку з якоїсь помаранчевої пляшечки. Я покрутив її в пальцях.

— Оксикодон[15]. Це знеболювальні. Дуже потужні, — пояснила вона. Цієї інформації мені було досить, тож я кинув пігулку до рота. Евонна замислилася на мить — мабуть, міркувала про те, що наявність у неї цих пігулок псує враження про її здоровий спосіб життя, і додала: — У мене хвора нога.

Я розчарував сам себе, запитавши:

— Як давно я у відключці?

Евонна підійшла до вікна й розсунула штори, відтуливши чорне зоряне небо за вікном — таке саме, як було вчора, коли я лягав спати. Схоже, хуртовина вщухла, але вітер досі лютував, бо скло дрижало в рамі.

— Кілька годин, — сказала Джульєтт.

Я сів у ліжку, закашлявшись, і спробував зберегти гідність, притримуючи ковдру. Евонна подала мені білий готельний халат, чемно затуливши очі рукою. Я раптом усвідомив, що Марсело також тут, він сидів на невеличкому кріслі, мовчки спостерігаючи за нами. Це було дивно: хоч Марсело й не можна було назвати неуважним вітчимом, він ніколи не квоктав над лікарняними ліжками.

Кашель ніяк не вщухав. В очах аж потемніло, і на чорному тлі вибухали снопи іскор. Мабуть, підводитися було зарано. Джульєтт легким жестом поклала мене назад у ліжко. Вона простягнула руку до Евонни, яка похитала головою, тримаючи пляшечку при собі. Джульєтт демонстративно прокашлялась, і я почув, як Евонна переможено зітхнула. Наступним, що я відчув, була пігулка, яку намагалися просунути мені до рота. А тоді все потьмяніло, і я знову поринув під воду.

Ночі в горах приносять із собою якусь незвичайну чорноту. Особливо коли ти на східному схилі, де сонце сідає рано й темніє дуже швидко. Небо, не забруднене міським сяйвом, невдовзі після заходу сонця перетворюється на опівнічну чорнильну пустку й лишається таким аж до світанку, тож за ним годі визначати час. У такій темряві я прокинувся. Принаймні тепер на мені був готельний халат.

Евонна та Джульєтт уже пішли, але Марсело досі сидів біля вікна, читаючи якусь книжку з бібліотеки у світлі тьмяної лампи. Почувши, що я рухаюсь, він поклав книжку й підсунув до мене крісло. Я знову сів у ліжку, стримуючи кашель. Почувався якось легко, майже невагомо. Мабуть, це пігулки. Я був вдячний Джульєтт за те, що вона витрусила з Евонни подвійну дозу.

— Радий, що з тобою все гаразд, — буркнув Марсело, як