Читати книгу - "Бог ніколи не моргає"

Одного дня сусід на ім’я Девід помітив, що Дон не вийшов на свій маршрут. Коли поштар повернувся, то зауважив, що щось негаразд із його аналізами. Це був останній раз, коли Дон сидів за кермом білої вантажівки. У нього був рак нирки, і метастази поширились у легені. Лікарі казали, що, найімовірніше, він залишиться в лікарні до кінця життя.

Люди почали телефонувати Девіду й розпитувати про Дона. Новина про здоров’я поштаря поширювалась, а з нею поширювались історії. Один батько розповів Девіду, як Дон колись приніс їм пошту і, помітивши багато вітальних листівок для його дитини, додав до них свої п’ять доларів.

Інший батько розказав про те, що його син, у якого церебральний параліч, дуже любив, коли приїжджав поштар. Дон зупинявся біля їхнього дому і дозволяв хлопчику сісти у вантажівку й подивитися, що там усередині. А на Різдво він подарував дитині маленьку поштову вантажівку.

Ще один хлопчик розповів, як Дон учив його правильно кидати бейсбольний м’яч і показав, як одягати бейсболку так, щоб козирок «дивився прямо вперед, а не вбік, як у розумника з телевізора».

Ці історії дуже розчулили Девіда, тому він написав сусідам:

«Наш друг (і найкращий у світі поштар) бореться з раком нирки. Своєю теплою усмішкою і таким заразливим сміхом він часто звеселяв нас. Настав час зробити щось для нього. Будь ласка, почепіть оці блакитні стрічки на ваші поштові скриньки, щоб усі могли їх бачити (а особливо Дон!), і посеред свого метушливого дня згадайте його бодай на мить. Будь ласка, напишіть Дону лист або листівку. Ваша турбота дуже його зворушить. Просто залиште їх у вашій поштовій скриньці (адресовані Дону-поштарю) або віднесіть на пошту Ейвона».

За декілька днів п’ятсот блакитних стрічок і бантиків заполонили місто. Дону надіслали купу листівок. За день до Дня подяки він зібрався з силами, сів за кермо синової машини і проїхався своїм старим маршрутом, яким курсував вісімнадцять років. Він бачив усі ті стрічки. Через тиждень Дон помер. Йому було п’ятдесят дев’ять. Друзі зібралися в кегельбані й відзначили його життя «Маргаритою» і в’яленою яловичиною.

Деякі люди вірять, що янголи — це надприродні істоти з крилами. А може, янголи — це звичайні люди, такі як Дон Щепанскі, який разом із рахунками та листівками приносив людям добро. Йому для цього не були потрібні крила, вистачало білої вантажівки.

Його життя нагадало мені, що те, ким ми працюємо, не має жодного значення, головне — скільки життя ми вкладаємо. Мене завжди надихає моя перукарка Хейді. Якось вона закінчила укладати моє волосся, подивилася мені в очі і, наче проповідник, наказала: «Іди і щось зверши».

Щось зверши.

Одна моя подруга закінчує свої електронні листи приспівом з пісні Леонарда Коена про те, що не треба зациклюватися на бездоганності. Вона приймає те, що її творчість і музика небездоганні, тому що впевнена — крізь тріщинки пробивається світло.

У тріщинку завдовжки в один маленький день може поміститися стільки життя! Ви можете примусити когось реготати, усміхатися, сподіватися, співати, думати. Найважливіший день не Різдво чи Великдень, не річниця весілля, навіть не ваш день народження. Найважливіший день — це той, який ви проживаєте зараз, тож проживіть його на всі сто.

Але тоді вам доведеться добряче замурзатись — таке вже наше життя.

Так, життя не перев’язане стрічкою з бантом, та кожен день — це подарунок. Кілька років тому єзуїтський священик звинуватив мене в тому, що я намагаюся жити дуже обережно, ніби прийшла на свято в гарній новенькій сукні, але так боюся її замазати, що сиджу під стіною і нічого не роблю. Ніякого торта, пуншу і розваг. Я ж не хочу замурзатись.

І він мав слушність. Я так боялася впасти, так боялася зазнати невдачі, так боялася жити, що спостерігала за життям із глядацької трибуни.

Та це вже в минулому. Рак вибив із мене цей страх. Я на святі, і якщо замурзаюсь, то й нехай. І, можливо, покину його останньою.

Післямова авторки

Дорогий читачу!

Дякую, що придбали і прочитали мою першу книжку. Сподіваюся, що це початок нашої з вами довгої дружби.

Якщо ви, як і багато інших людей, ділилися цими уроками з друзями по всьому світу, дякую вам за те, що надихнули мене заглибитись у мої відчуття і написати цю книжку.

Я також сподіваюся, що ці уроки будуть вам корисними ще довго після того, як ви прочитаєте їх. Мені хотілося б дізнатися, як ці життєві уроки допомогли вам. Я залюбки прочитаю ваші історії про те, як вони змінили ваше життя. Можете також поділитися власними життєвими уроками. На моєму сайті www.reginabrett.com є форма для написання електронних повідомлень. Крім того, запрошую зазирнути до мого блогу, почитати мою колонку і прослухати записи радіопередач. Ви також можете знайти на сайті питання для обговорення, поради письменникам, мої улюблені посилання й фото. А ще — дізнатися про мою нову книжку.

Частина гонорару від цієї книжки піде на підтримку організації «The Gathering Place», яка безкоштовно допомагає тим, кому довелося познайомитись із раком. Щоб більше дізнатися про цю дивовижну організацію, відвідайте сайт www.TouchedByCancer.org.

Я також сподіваюся, що ви навідаєтесь до єзуїтського монастиря (www.jrh-cleveland.org), який я називаю своїм духовним домом.

Ще раз дякую, що присвятили свій час книжці «Бог ніколи не моргає». Сподіваюся, що ці уроки вплинуть на ваше життя так, як вони вплинули на моє, і подарують вам багато радості.

Усього найкращого,

www.reginabrett.com

Подяки

Я безмежно вдячна…

…моїм батькам, Тому і Мері, які пожертвували більше, ніж я можу собі уявити, щоб любити й виховати одинадцятьох дітей. Своєю вірою, надією і мужністю вони підготували нас до життя.

…моїм сестрам Терезі, Джоані, Мері, Морін і Патриції за їхню любов і гучні підбадьорювання; моїм братам Майклу, Тому, Марку, Джиму і Метью за їхню любов і тиху мудрість.

…моїм племінницям і племінникам Рейчел, Майклу, Лії, Люку, Жаклін, Лорі, Емілі, Хадсону, Джосіа, Ані, Ерін, Гаррі, Джейкобу, Біллу і Бренді, які люблять мене лише за те, що я їхня тітка Регіна.

…моїм зовицям і діверам Тому, Крісу, Тиші, Ендрю, Тому, Аніті, Мішель, Ренді, Гері і Керол, які підтримують мене більше, ніж я на це заслуговую.

…містерові Рикко,