Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

– У мене все зовсім інакше, – сказала Маргарита – Я люблю свого брата! Хай які дурниці він робить! Я мушу його з цього витягнути. І якнайнепомітніше, розумієш?

– Ну, тоді роби, що вважаєш за потрібне! – сказала Анні – Але що? Якщо твоя підозра підтвердиться, то ці два пацюки шпигують за якимось паном Штенґельберґербауергубером, чи як його там, винюхують про нього все і пишуть йому листи з погрозами!

– Мабуть, так воно і є, – зітхнула Маргарита.

– Там є щось про гроші, в тих листах? – спитала Анні.

– Жодного слова! Тільки про каяття і спокуту, і навернення, і таке інше!

– Який тоді в цьому сенс? – здивувалась Анні. Цього Маргарита і справді не знала.

– А може, ти розпитаєш свого брата? – запропонувала Анні.

– Гадаю, він мені нічого не скаже, – зітхнула Маргарита. -Останнім часом між нами нема контакту.

– З мого сволоти я гарантовано нічого не витягну, – сказала Анні. – Він тільки підло бреше!

Перед своїм будинком Анні сказала, що єдиний шанс про щось довідатися, – розпитати малого товстуна Шлікгофера.

– Здається, він доволі балакучий. Якщо він щось знає про цю справу, його можна було би розговорити. У понеділок на великій перерві можемо спробувати разом, – запропонувала Анні.

Маргарита була їй безмежно вдячна.

Решту суботи Маргарита провела з татом удома. Падав сильний дощ, і вони обоє не мали жодного бажання вилазити з хати. Гансик пішов із дому о чотирнядцятій годині. «До Фрой-денталера. Робити уроки», – сказав він. Двері своєї кімнати хлопець замкнув на ключ.

Маргарита грала з татом у шахи. Тато грав неуважно, роблячи помилку за помилкою.

– Ну, тату, – докірливо сказала Маргарита. – Як ти сьогодні граєш?

– Мені це все так прикро, дитинко, – зітхнув тато.

– Тобі не має бути прикро, – спробувала заспокоїти його Маргарита. – Це ж нормально. Тільки мені здається, що недобре, що ти це робиш так таємно. Ти ж не зраджуєш свою дружину, і тобі нічого боятися!

Тато зітхнув.

– Все не так просто, – сказав він. – Останнім часом Гансик став такий дивний. Поглянь! – тато встав, висунув шухляду шафи, витягнув із неї аркуш паперу і простягнув його Маргариті. – Це цветльська бабуся знайшла в нього під ліжком!

На папері великими друкованими буквами було написано: ОСТАННЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ! ХТО ЗРАДЖУЄ ПОДРУЖНЮ ВІРНІСТЬ, ПРОКЛЯТИЙ НАВІКИ! ЧОЛОВІК І ЖІНКА – ОДНЕ ЦІЛЕ! ГАНЬБА ТОМУ, ХТО РУЙНУЄ СІМ'Ю ЗАРАДИ СЕКСУ! ГАНЬБА! ЧОРНИЙ ХРЕСТ ПОМСТИ

Маргарита втупилась у папірчик. Вона ще довго дивилася на нього, навіть коли вже все прочитала.

– Чому він мені таке пише? – спитав тато.

– Ти думаєш, що це призначається тобі? – Маргарита віддала листок татові. Тато поклав його назад до шухляди.

– А кому він іще має писати? – здивувався він. Маргариті хотілося розповісти татові про записки, які вона

знайшла в Гансика, і запевнити його, що тут точно йдеться не про нього. Але тато і без того справляв таке пригнічене та розгублене враження, що вона не хотіла його засмучувати ще більше. Тож вона лише сказала:

– Що ти, тату! Це ж тільки такі фантазії! – Вона згадала Гінцелеве пояснення. – Може, він хоче написати детектив, чи щось таке!

– Хочеться вірити, – сказав тато, повернувся на своє місце і зосередився на шахових фігурах. Незважаючи на це, Маргарита в нього виграла.

Трохи пізніше зателефонував Гансик і спитав, чи можна йому залишитися ночувати у Фройденталера. Татові це не сподобалося, та після тривалих перемовин він погодився.

Увечері Маргарита з татом поїхали в дорогий італійський ресторан.

– У них найліпші краби, – стверджував тато.

Краби і справді були фантастичні, однак Маргарита мордувалася, бо не знала, як у цих жирних тварючок відкривається панцир. І їй весь час здавалося, що в неї за спиною чатує офіціант, глузуючи з її безпорадних спроб. Але загалом вона була дуже розчулена. Тато її зворушив. «За їжею та питтям, – подумала Маргарита, – він забуває про всі гризоти і турботи. Як це гарно, коли людина має в житті щось, чим може себе так легко потішити!»

– Будьмо, тату! – сказала Маргарита, взяла татів келих із «фраскаті» і зробила маленький ковточок.

– На здоров'я, дитинко! – пробурмотів із повним ротом тато і вправно розколов панцир восьмому крабові.

– Все о'кей, дитинко? – спитав він.

Маргарита переконливо закивала. У цю хвилю їй найбільше хотілося погладити тата. Але вона не наважилася це зробити в такому пристойному ресторані. «Офіціант, котрий стоїть на варті, – подумала вона, – може мене неправильно зрозуміти».

Розділ 8,

у якому Гінцель вчиться в'язати патент, Маргарита жахається, почувши розповідь Шлікгофера, а Флоріан змушений діяти спільно з Гінцелем

Маргарита розповіла мамі про татову суботню гостю і була дуже здивована маминою реакцією. Мама жадібно вимагала подробиць. Вона хотіла знати все, а оскільки Маргарита бачила тільки плащ, то мама почала розпитувати її про нього. Чи то була дорога річ, чи дешева, елегантна чи потворна, чи його могла би носити радше молода особа, чи старша. Довідавшись, що Маргарита бачила на ньому етикетку з вигаптуваним словом «Армані», мама розчаровано зітхнула:

– Ага, отже це таки не Шпітціґман!

Шпітціґман була татова секретарка. Худюща особа за тридцять, у якої постійно був такий погляд, ніби її мучить страшенна печія, проте її шлунок був буцімто в порядку.

Маргарита здивувалася, як це мама на підставі плаща, якого вона ніколи не бачила, дійшла висновку, що він не належить пані Шпітціґман. А ще більше її здивувало, що мама з цього приводу розчарована.

– Ніколи в житті, – сказала мама, – Шпітціґманка не вдягне речі від «Армані». Якби вона і видала стільки грошей, то купила би собі радше «Родьер»! Або ще щось таке тітоньку вате!

– Ніколи в житті, – сказала Маргарита, – тато не завів би роман зі Шпітціґман, він же не мазохіст!

– Але хто би то міг бути ще? – виглядало так, що мамі страшенно важливо встановити особу татової суботньої подружки. Маргариті здалося, що це якось по-дитячому.

– Якби я знала, що тебе це так зацікавить, – гостро сказала вона, – я би прорвалася до спальні!

Мама знітилася.

– Але ж це нормально, – почала виправдовуватися вона. -Навіть якщо ми вже не живемо разом, мене трохи цікавить, як йому ведеться. Я ж хочу, щоби йому було добре.

– Аякже! І саме тому тобі би хотілося, щоби йому дісталася Шпітціґман? – Маргарита постукала себе вказівним пальцем по чолі. – Можеш розказати