Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

Інакше кажучи, євреї у Сполучених Штатах пройшли шляхом Трьох сил далі, ніж інші винятково успішні групи. Євреї зазнали таких «проблем» успіху й асиміляції, перед якими інші групи Трьох сил не поставали. Певною мірою фундаментальна різниця між американськими євреями й американцями азійського походження полягає в тому, що євреї випереджають їх на три покоління. Як зазначалося на початку цієї книжки, успішну групу Трьох сил в Америці можуть спіткати кілька поворотів долі. Перший — зникнення через асиміляцію і шлюби. Другий — занепад. Однак цікавішою є ймовірність, що група зможе обернути свої можливості й енергію в новому напрямку, зберігаючи власну ідентичність, та водночас досягаючи раніше незвіданих (але також і конвенційних) форм успіху. Усі ці можливості нині відкриті для американських євреїв і тією чи іншою мірою усвідомлені.

Перед тими самими проблемами вже постають мормони, у яких дедалі більше людей — особливо серед молоді — бунтують проти культури конформізму883, що стала частиною мормонського іміджу. Американські бізнес-лідери китайського походження весь час визначають «азійське» небажання «заявляти про себе, привертати увагу і створювати галас» як чинник, що «обмежує їхні можливості просування як корпоративних посадовців»884. Американці індійського походження перестають задовольнятися успіхом у корпораціях. «Уже не обмежуючись коридорами корпоративної Америки», вони здобувають славу як публічні інтелектуали, судді або письменники. Поки що не відомо, чи такий вихід із шаблону дасть змогу цим групам Трьох сил уникнути низхідної траєкторії занепаду, за якої надзвичайний успіх тьмяніє у третьому поколінні885.

Що ж до євреїв, ахіллесовою п’ятою в їхніх Трьох силах може виявитися контроль імпульсів. Якщо вищість і загроженість майже злютовані з єврейською культурою, контроль імпульсів, здається, не має такого великого значення. Ми побачили, що самоконтроль і дисципліну тривалий час асоціювали з єврейською культурою, однак євреї в Америці контролюють себе набагато менше, ніж колись886, а єврейських батьків часто описують як «поблажливих»887. Євреї у Сполучених Штатах уже не американці іноземного походження, а просто американці. Тому вони засвоюють американський підхід до контролю імпульсів888, який не заохочує систематичної відмови від теперішнього задоволення заради майбутньої вигоди — ознаки будь-якої культури Трьох сил.

Сполучені Штати мають власну траєкторію Трьох сил. США — колись за своєю природою країна Трьох сил — нині рухаються в абсолютно іншому напрямку. Ця траєкторія — разом із можливістю її змінити — тема наступного й останнього розділу.

Сполучені Штати народилися з Трьома силами. Були помітні всі звичні атрибути: драйв, витривалість, затаєна образа, прагнення піднятися — і, так, — патологічна впевненість у своїй вищості над рештою світу. Ці культурні сили допомагали американцям просуватися континентом і долати океани, перетворюючи тринадцять населених забродами колоній на промислового і торговельного велетня, непереборну військову потугу і зрештою, наймогутнішу країну в світі.

Однак потім дещо змінилося. Майже через два століття Америка втратила свої Три сили. Наслідки виявилися спустошливими, вони створювали хаос у нашій політиці, економіці, системі охорони здоров’я і нашому ставленні до майбутнього і наступних поколінь. Ба більше, як ми побачимо, фінансова криза 2008 року відбулася внаслідок того, що Америка втратила свої Три сили.

Цей розділ розповідає, як ця втрата сталася. Упродовж останніх десятиліть ХХ століття Америка оголосила війну загроженості й контролю імпульсів. Станом на 2000 рік від американських Трьох сил лишилося хіба що відчуття вищості, а воно, взяте окремо, веде не до успіху, а до самовдоволення, зверхності й пихи.

Нині в Америці все має більші розміри, ніж в Європі — тут більші автомобілі, холодильники, споруди, ванні кімнати і порції алкогольних напоїв, і це кумедно, адже за часів Томаса Джефферсона вважали, ніби все американське дрібніше.

«В Америці […] всі тварини набагато менші, ніж у Старому Світі, — писав видатний французький натураліст Жорж-Луї Леклерк, граф де Бюффон889. — Жодну тварину в Америці не можна порівняти зі слоном, носорогом, гіпопотамом, дромадером, жирафою, буйволом, левом, тигром тощо». Впливовий Бюффон розмірковував: якщо в Америці немає великих тварин, то вона ніколи не стане могутньою країною. Будь-які завезені з Європи види й собі змаліють і стануть хирлявими — і те саме трапиться з людьми-переселенцями та їхніми дітьми. За вердиктом абата Гійома Рейналя, ще одного письменника доби Просвітництва, не дивно, що Америка «не породила жодного доброго поета, жодного здібного математика, жодного генія бодай в якомусь мистецтві чи науці»890.

Усі знають про американську «винятковість»: ще за часів колонії у Массачусетській затоці було поширене переконання, що Америці судилося стати новим Ізраїлем, світлом для всіх народів, маяком прав і свобод891. Джон Уїнтроп казав пуританам — своїм братам по вірі, — що їхня колонія має стати «містом, яке стоїть на верхів’ї гори»892. За півтора століття перший номер Federalist нагадав американцям, що «народ цієї країни має право» вирішити, чи може існувати у світі країна, побудована на засадах політичної свободи893. «Ми, американці, — як казав Мелвілл, — особли вий, обраний народ — Ізраїль нашого часу. […] Ми несемо світові ковчег свобод»894.

Однак часто забувають про те, що пліч-о-пліч з відчуттям вищості американців ішла глибока загроженість і велике відчуття образи — потреба утвердитися перед гордовитою Європою.

Перебуваючи в Парижі, Джефферсон писав своїм товаришам-мисливцям, закликаючи надіслати йому тушу гігантського лося-велетня, щоб спростувати твердження Бюффона895. Ставши президентом, він відправив Льюїса і Кларка в експедицію — почасти щоб зібрати кістки великих ссавців, передусім мамонтів, — і надсилав доказ за доказом у Національний музей природничої історії у Франції. До своїх «Нотаток про Вірджинію» Джефферсон долучив розділ «Тварини» з таблицею, в якій показав, що американські ссавці більші за європейських, і зазначив, що «гігантський» мамонт (якого у Вірджинії так і не знайшли) — безумовно, «найбільший мешканець суходолу», який «за кубатурою вп’ятеро-вшестеро» перевершував слона Старого Світу896.

Упродовж ХІХ століття американці плекали відчуття — мабуть, справедливе, — що древніші, космополітичніші народи Європи ставляться до них зверхньо. Ендрю Карнеґі, навіть ставши «сталевим королем» і найбагатшою людиною в світі, написав цілу книжку, в якій каталогізував «домінування Америки в усіх сферах», зокрема у виробництві, торгівлі, освіті, літературі і плодючості897. Генрі Джеймс писав: «Гадаю, беззаперечним фактом є те, що американці