Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

відрядили гінців до Тімасія і просили його прийняти в подарунок гроші і потурбуватися про відплиття війська. /22/ Він з радістю погодився і на зборах солдатів сказав: «Воїни, не сушімо голову над тим, щоб залишатися тут. Елладу цінуймо над усе. Одначе до мене доходять чутки, нібито деякі особи, не кажучи вам ані слова, приносять жертви з приводу цього. /23/ Якщо ви підете звідси, то я обіцяю кожному з вас видавати платню по кізікіну[222] у місяць, починаючи з місяця-повня. Я повезу вас у Троаду, звідки я вигнаний, і моє місто допоможе вам, бо воно охоче прийме мене. /24/ А я сам поведу вас туди, де ви зможете розбагатіти. Адже я добре знайомий з Еолідою, Фригією, Троадою і з усією областю, підвладною Фарнабазові, почасти тому, що я звідти родом, а почасти через те, що я воював там разом з Клеархом і Деркіллідом[223]».

/25/ Одразу ж після нього виступив беотієць Форакс, який ворогував з Ксенофонтом через стратегію і сказав, що коли вони покинуть Понт, то перед ними відкриється Херсонес — квітуча і багата країна, — і бажаючі можуть оселитися там, інші ж — поїхати додому. Адже смішно вишукувати місце для оселення у варварській країні, коли в Елладі землі багато, до того ж родючої. /26/ «А доти, — сказав він, — доки ви туди не прибудете, я, подібно до Тімасія, обіцяю видавати вам платню». Він сказав це, добре знаючи про обіцянку, що її Тімасієві дали гераклейці та сінопці в разі відплиття додому. А Ксенофонт у цей час мовчав.

/27/ Та ось виступили ахейці, Філесій і Лікон, і сказали, що Ксенофонт зі свого боку учинив негаразд, коли особисто став умовляти солдатів приносити жертву з приводу оселення, не кажучи ані слова про це на зібранні.

/28/ Тож Ксенофонтові довелося виступити і сказати таке: «Воїни, я завжди, як вам відомо, приношу, наскільки змога, жертви і за вас і за самого себе, з метою завжди говорити, плекати наміри і чинити те, що сприяло б вам і мені задля слави. Достоту так і нині: принісши жертву, я хотів дізнатися, чи варто повідомити вам про свій задум і домагатися його, чи взагалі не братися до цієї справи. /29/ Віщун Сілан звістив мені — і це найважливіше, — що жертви сприятливі; адже він знав, що і я, беручи участь у жертвоприношеннях, набув у цій справі певного досвіду. Сілан ще сказав, що жертви натякають також на обман і підступи — він, звісно, добре розумів свій задум огудити мене перед вами. Адже це ж він пустив чутку, буцімто я вже вирішив виконати свій намір, не питаючи вас. /30/ І справді, коли б я завважив, що вам доводиться сутужно, то думав би, як допомогти вам захопити місто, щоб кожен міг зі своєї волі відпливти додому або залишитися тут доти, доки він не назбирає коштів для утримання своєї сім’ї. /31/ Та оскільки я бачу, що гераклейці й сінопці посилають вам кораблі для відплиття і люди обіцяють давати вам платню, починаючи з наступного місяця, то я гадаю, що перед вами відкривається чудова нагода від’їхати додому, до того ж ще й отримати платню за свій рятунок. Тому я і сам відмовляюся від свого наміру і раджу вчинити так само і тим, хто приходив до мене з бажанням підтримати мій задум і заснувати колонію, тепер кажу, що годі й думати про це».

/32/ «Адже моя думка зводиться до того, що коли все наше військо перебуває вкупі, як це має місце зараз, то ви користуєтеся повагою і маєте провіант, тому що дужчий розпоряджається майном слабшого. Якщо ж наші сили будуть роздроблені на дрібні загони, то не вдасться ані роздобути харчів, ані виплутатися без пригод із халепи. /33/ Тому я, подібно до вас, міркую, що слід вертатися до Еллади, але якщо хто-небудь буде викритий у намірі покинути нас раніше, ніж військо опиниться у безпеці, то я пропоную судити такого як злочинця. Хто згоден з цим, — сказав він, — нехай підніме руку». Всі підняли руки.

/34/ А Сілан почав кричати і доводити, що справедливість вимагає відпустити усіх, хто бажає, додому. Та солдати нічого не хотіли слухати про це і погрожували йому покаранням, якщо спіймають його у спробі втекти. /35/ Коли гераклейці дізналися про прийняте рішення, причому сам Ксенофонт подав за це свій голос, то вони прислали кораблі, а щодо грошей, які були обіцяні Тимасієві й Фопаксу (на платню) — обманули. /36/ Тому ті, хто обіцяв видавати платню, були приголомшені цим і почувалися непевно перед військом. Тож взявши із собою інших стратегів, з якими вони у цій справі діяли спільно, — а це були всі, крім Неона з Асіни, який заступав Хірісофа, котрий ще не повернувся, — вони прийшли до Ксенофонта і заявили, що розкаюються у вчиненому і водночас висловилися в тому сенсі, що оскільки є кораблі, то найкраще було б пливти до Фазіса і захопити країну фазіан[224]. /37/ Там у той час царював онук Лета. Але Ксенофонт відповів, що він не взяв би на себе сказати про це війську. «Але ви, — додав він, — якщо хочете, зберіть солдатів й оголосіть про це». Тоді Тімасіон з Дардани порадив не скликати зібрання, але спершу нехай кожен (із стратегів) спробує умовити своїх лохагів. Розійшовшись, вони так і вчинили.

Розділ 7

/1/ Солдати, звісно, дізналися про ці збурення в таборі, і Неон сказав їм, що