Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

300
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 203
Перейти на сторінку:

-Не кажи так, Варваро, - ледь рухалися вслід депеушникам у приворітні, тихо суперечачи,  жінки в табунці, - бо самовизначення Лондонський конгрес ясно і недвозначно, як каже ото професор, обумовив ще у дев’я­носто шостому році, - підсилювала свої слова, жестикулюючи до гурту, Леся Яремівна.

-А оте він удало зауважив і відмітив, що нав’язування свого первородства людям і апеляції від їхімені - дійсно характерна особливість, як і ми тепер бачимо. Я сама це вже собі виводила, - роздумливо зауважила Варвара, не відповівши Лесі.

-Хіба лише те, Варваро, в його словах правдиве? - вставила в мову Килина. - Обман лозунгами і рівностей, і свобод дійсно масовий, бо всі заражені цим словоплутством. А кому це потрібно і хто це витримає мовчки? 

-А те всеправ’я, сестри, - встряла в мову незнайома Карпові та побратимам ще молода, в чорному беретику на підрізаних вороних косах жінка, - де воно, для кого воно? Не встигнеш рота розкрити, поцікавитись, а мусиш уже вмовкати... Взагалі, все стало ще гірше, як було при жандармах, і в монастирях обох не комуна, а “кому на, а кому – ні”, - зітхнула і вона і оглянулася на Карпа і побратимів, що йшли слідом.      

-Скільки я їх виносила із вогню, дурних, а скільки виходила чи поховала, як і ти ото, Варваро, а тепер бачу: дарма вмерли люди, дарма і я мучилася та інші…

-То із самовизначенням отим у нас уже покінчено гепсом, Варваро? - почув уже із віддалі запитання Килини Карпо, дослухаючись. - В таке і повірити тяжко!

-Яке самовизначення? Влада, як дишло, куди повернуть, туди й вийшло! - зітхнула Хорунжа. -А хто поверне? - чулося запитання Лесі Яремівни.           

-Хто ж? Сергій Адамович Бергавінов у нас і бог, і цар, і урядник та суддя, а тепер ще, по оцьому візиті та доповіді професора, буде і дознавачем!

-Що ж ви собі думаєте, куди ж воно дійде отак? - докоряла ота в береті.

-Думали, гадали, Галочко, а воно: тютю! Зникло! Митьком звали! Нема!

-Чия ж влада? Твоя ж! Голова ж все-таки, нехто-небудь!

-Коли б же то моя, - оглянулася Варвара на чоловіків, освітивши приязно Карпа поглядом.

“Видно, таки не так воно щось, коли і ця, як голова, невдоволена,” - думав Карпо, ідучи в ряду із мовчазними Левком та Явдокимом. – “Ага, не так щось”, - зробив упевнений висновок.

-Свого, кхе-кхе-кхе, не бачать, чуєш, і під носом, а чуже їм, захланцям, муляє і під лісом,-сказав ні з того, ні з сього Левко, видно почав­ши думати вголос.

-Повністю згоден із вами,добродію Левку, - встряв у розмову колишній учитель гімназії Кузьма Сидорович Таран, що ішов попереду побратимів із дружиною, також учителькою, Марією Прокопівною. - Ходили при цараті по драглах та плавах, шануючи своїх катів, а тепер загрузнемо в чужість, у багно, якщо не скористаємося українізацією вчасно та вправно і не скажемо свого владного слова. Буржуазним нарекли мене лиш за те, що запитав, куди поділася ота запомога АРА нам, розореним, у п’ятсот тисяч долярів? Де вона в нас, зруйнованих і ограблених? Хто її бачив? Коли і як? А п’ятсот тисяч же!..

-То до чого воно дійде, коли оте все правда, що говорив професор, кхе-кхе? - запитався у вчителя Левко, трохи пришвидчивши ходу.

-Я, голубе, не політик, - спохмурнів Таран. - А буде, думаю, отой паразитизм, що казав Більський, як новий клас космополітів-перескочців із Росії прибуде до нас на блага, бо своїх благ вони створювати трудом не бажають на батьківщинах. Це та ж каста патриціїв буде над плебеями-нами. Та й не нами, бо Комінтерн плазує по світу!

-То не треба мовчати інам, і радам, - викашлював Левко.

-Мирний ми до глупоти народ, недружний, нерозсудливий, іБільський в тому прав!

-Якось дивно, що всі чоновці якраз нині пішли на Холодноярські села. Не може ж бути те випадковим, - вставив Карпо і свої міркування.

-Мабуть не випадкове, Карпе, - ішов Кузьма Сидорович лелекою, хитаючи в такт ході головою й тулубом. - А Більський, кажуть, має дозвіл на оті доповіді від самого Шумського.

-То чоновці його не заарештують? - турбувався Карпо долею іБалагури.

-Все може статися, але Шумський і зі Сталіном, кажуть, у змичці, то побояться мабуть.

Розмова вчителя в путі із Левком перейшла врешті на почуте від Більського. Обидва сперечальники фактично, хоч і по-різному, визнавали, що українізація - єдина дія, якою треба невідкладно керуватися кожному, слідкуючи за біжучим моментом. Карпо не відчував такого ж болю від почутого з доповіді-лекції гостя, не розумів він і багато слів, які вживали  Кузьма Сидорович і Левко, нахапавшись їх із газет, читати яких він не мав ні часу, ні змоги. Крокуючи в цьому гурті, він бачив, що подібна суперечка велася і між жінками, які вже табуном повернули у двір до Лесі.

-Може зайдемо і ми ось до Карпа? - звернувся Левко до вчителя. 

-Я не проти, коли господар не заперечить, - відповів той. - Ото лише, що ти, Мариню, нудьгуєш із нами неприкаяними? - запитливо подивився Кузьма Сидорович на дружину.

-На мене не зважайте. Я із задоволенням навідаю Ганну та дітей і огляну двір господаря. Кажуть, він у нього, - приязно кепкувала вона, - виметений і помитий.

-Неправду вам кажуть, Маріє Прокопівно, а щоб ви всі переконалися, може підемо навпростець берегом, - почав завертати Карпо із дороги на вологу стежку.

-Добрі шматки ви добавили собі грядок, добродії, - похвалила Карпа і Пилипа учителька, попутно оглянувши оті насипи в заплаві.

-І революційністю, і трудом, і піснями ми стали на ноги, як рідко хто, а вже про поезію, літературу, аматорство та мистецтво, то й го­ворити марно, - вів Таран своє зневіреному в народних успіхах Левкові. - А про сусідів, то і професор, і ти, Пилипе, праві, як і

1 ... 52 53 54 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"