Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Корсунь козацький 📚 - Українською

Читати книгу - "Корсунь козацький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Корсунь козацький" автора Юрій Андрійович Міцик. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 94
Перейти на сторінку:
людей на Лівобережжя. Але ті чинили опір. Так, у жовтні переяславський полковник Іван Лисенко, щоб перегнати людей з Корсуня й Мошен, спалив «хліб, як і кінські корми», і ці люди зосталися «лише з душами». Але так ніхто і не пішов на лівий берег.

18 листопада Яненко з татарами в 150 осіб і козаками «того боку різних міст 150 чоловік» зробив набіг за Дніпро на Переяславський полк. Під Іркліївом він узяв «всякого люду чоловік з 30». Після цього султан дав йому право набирати «охоронників за плату у 4 левна» на місяць.

На зиму турки покинули Україну, але залишили Ю. Хмельницькому татар. Та на початку 1679 р. «орди немалие з Яненком війшли о Богоявленії под Козелец и там великую шкоду у людей учинили коло Дніпра». Самойлович сам вирушив проти нього, і Яненко відійшов за Дніпро. Після цього лівобережний гетьман знову послав на Правобережжя свого сина, який зруйнував Корсунь, Мошни, Драбівку, Черкаси і Жаботин, але Яненко «з своїми утікл» (64). Щоб позбавити засобів для утримання турецьких залог, а тим самим і підтримки Юрію Хмельницькому, гетьман Самойлович вирішив провести на Правобережжі жорстоку акцію. Людей з Правобережжя насильно було перегнано на лівий бік Дніпра. Цей «великий згін», який проводив наказний гетьман лівобережний, старший син Самойловича Семен, перетворив південну Київщину на безлюдну пустелю. У Хмельницького лишилось усього 2 полки: Корсунський (з Яненком на чолі) і Кальницький (з Коваленком на чолі), а також Поділля. Він хотів закликати людей з Молдавії, але тут з них так немилосердно стягували різні податки, що вони тікали назад. Хмельницький звелів замордувати наказного гетьмана Астаматія, а потім і ряд старшин. Врешті-решт ці вчинки обурили навіть звиклих до жорстокості турків, і вони стратили «князя України» в Кам'янці (Кам'янець-Подільський) восени 1681 р., а Яненко здався Самойловичу.

Український народ проклинав гетьмана Самойловича за розруху, котру він приніс на Правобережжя. На 1682 р. Корсунь залишався зовсім безлюдним. Як писав один польський поет: «мають міста свої цвинтарі і, як люди, вмирають; люди закінчують смертю, а міста руїною» (65). Про загальне запустіння писав і літописець Величко: «Бачив я багато городів і замків безлюдних, опустілих, валів високих, як гора, що були насипані працею рук людських; бачив руїни стін, що притулилися до землі, покрились цвіллю, обросли бур'яном, де гніздились гади та черви; бачив покинутими розкішні степи українські, широкі долини, прекрасні ліски і діброви, великі садки, річки, ставки, озера, що поросли мохом, очеретом та бур'яном; бачив на ріжних місцях багато людських кісток, для яких покривалом було одне небо, бачив, і питав ся розуму свого: хто були вони? ось вона — ся Україна, яку Поляки назвали раєм світу польського, ся Україна, що перед війнами Хмельницького була другою обітованою землею, прекрасна, всяким добром багата наша родина, що без вісти втратила перших своїх мешканців, предків наших, Україна малоросійська, повергнута Богом в пустиню»[268].

Ще у липні 1678 р. Москва з Польщею продовжили між собою Андрусівське перемир'я. А 23 січня 1681 р. Московське царство, з одного боку, й Османська імперія і Кримське ханство, з другого, підписали Бахчисарайське перемир'я на 20 років. За ним територія між Бугом та Дністром і південна Київщина не повинні були заселятись.

Настав апогей Руїни, коли людей на Правобережжі було не більше, ніж десь у пустелі. Український історик Дмитро Дорошенко писав, що пустеля, котра утворилася в південній Київщині, була ніби надгробним пам'ятником на могилі визвольних змагань. Народ, який був досить волелюбним, не зумів виявити політичної зрілості настільки, щоб зрозуміти змагання власних далекоглядних провідників. У результаті він залишився знаряддям у руках своїх хижих, але більш організованих сусідів і перестав бути господарем на власній землі.

Незважаючи на Бахчисарайське перемир'я, турецький уряд дав Правобережну Україну господарю Молдавії Георгію Дуці, який присвоїв титул «господаря земель молдавських і земель українських» і почав колонізувати край. Дука призначив і «наказного гетьмана», ним став Ян Драгинич. Він заходився відроджувати старовинні українські міста Подніпров'я — Корсунь, Чигирин, Черкаси, Умань та ін. На козацькій раді під Немировом корсунським полковником було обрано Івана Губар-Бершадського. Скрізь були розіслані універсали із закликом переселятися на Правобережжя. Переселенцям обіцяли всілякі вольності. Народ справді почав сходитись, осаджувати старі міста, в т. ч. і Корсунь. У 1680 р. тут уже нараховувалося 220 будинків.

Відродження Правобережної України під турецьким протекторатом тривало недовго. Постійне збільшення вільного населення злякало султана. Тому у 1683 р. він відкликав Дуку з України, а людей, які вже встигли осісти, розігнали. Проте люди продовжували переселятися з Лівобережжя на Правобережжя, тут з'явилися поселенці із Західної України. Вони осаджували хутори й утворювали збройні загони молодців, які промишляли війною з татарами.

У цей час заселялась і Корсунщина. Заселення краю почав організовувати Захар Іскра. Він був переселенцем з Лівобережжя і родичем Івана Іскри, майбутнього полтавського полковника. Пізніше цей Іскра з генеральним писарем В. Кочубеєм своїм доносом видали Петру І незалежницькі плани І. Мазепи. Але Петро І їм не повірив, і 3. Іскру прилюдно стратили (1708 р.).

У 1683 р. польський король Ян III Собеський розірвав мир з Османською імперією і, на прохання австрійського цісаря, звільнив Відень від турецької облоги. У його війську було близько З тисяч українських козаків, яких набирали на півдні Київщини, у тому числі й на Корсунщині. У війську короля був і майбутній корсунський полковник Захарій Іскра. Після цього, 20 червня 1684 р., король дозволив козакам заселити територію навколо Корсуня, Лисянки, Черкас і Умані, на берегах річок Тясмина й Тікича. Правобережні козацькі полки почали рости «як гриби після дощу». Козаки взялися будувати слободи в Корсуні, Богуславі, Мошнах, Драбівці та інших містечках. Сюди переселялися люди з-за Дніпра, прихідці із Запорожжя, селяни-втікачі, дрібна шляхта та ін.

16 травня 1686 р. Річ Посполита і Московське царство уклали мирний договір — «вічний мир». Договір був укладений на основі Андрусівського перемир'я

1 ... 52 53 54 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь козацький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсунь козацький"