Читати книгу - "Сонячна магія"

Проноза виявилася між кострищем і витягнутою рукою сніжняка. Вугілля пашіло жаром, а від сніжняка струмував пронизливий холод. Вона завмерла. Снігова людина знову заплямкала губами й ворухнулася. Рукав сорочки затріщав на жару, тканина могла щомиті спалахнути. Кукса зачаїла подих, двома пальцями взялася за рукав сніжняка та дуже обережно потягла, відсовуючи руку подалі від вогню, й відчула крижаний холод тієї неприродно білої руки. Сніжняк пробурмотів щось невиразне незнайомою говіркою. Рука його була важка, немов колода. Кукса закусила губу від напруги, але тягла й тягла, а тканина дедалі більше тліла. Нарешті вона зважилася потягти сильніше, й сніжняк голосно засопів.

Заворушився, забурмотів і той, що спав з ним поруч, напевне, й цього навідав якийсь кошмар. На бурмотіння озвався ще один, що лежав далі, за ним ще й ще… За якусь мить уся центральна частина табору сповнилася хоровим бурмотінням, постогнуванням, цмоканням, скиглінням і сичанням. Кукса завмерла посеред цієї какофонії, що виривалася з двох десятків горлянок.

Поступово звуки почали затихати. Коли останнє плямкання й незрозумілі скарги стихли, Проноза ще якийсь час лежала непорушно, а по тому поволі рушила далі.

Нарешті Проноза підвела голову, озирнулася, стала навколішки й таким чином подолала останній відрізок шляху. Підняла руку й обережно потягла вбік дерев’яний засув, на який було зовні замкнено двері.

Акса не помітила тонкої нитки, що тяглася від засуву догори, й здригнулася, коли зненацька почулось шипіння і щось клацнуло. Кукса відсахнулася, та саме цієї миті на неї впали тенета.

— А-ха! — звідкілясь звалилися троє сніжняків.

Куксі майже вдалося виплутатися з тенет, коли один із них обхопив її за поперек.

З-за дверей почулися гамір і дзенькіт ланцюгів. Проноза оговталася вже наступної миті й вчепилася зубами в коліно сніжняка.

— Чуєте? — долинув зсередини приглушений голос когось із ліліпутів. — Агов, Бобер, напевне, там твою Куку б’ють!

Дзенькіт перетворився на рипіння. Здавалося, всередині хтось намагається звільнитися від ланцюгів. Кукса розтисла зуби, пирхаючи та намагаючись виплюнути клапоть брудної ганчірки. Сніжняк, який міцно тримав її під пахвою, високо підстрибнув на одній нозі й голосно скрикнув. Інші бігали навколо, намагаючись утримати аксу, яка несамовито звивалася й щосили відбрикувалась обома ногами. Голосний лемент переполоханих сніжняків розкотився далеко над островом, і у відповідь завили вовки, які ховалися десь у лісі. По всьому табору сніжняки скакували, хапалися за зброю та спросоння не могли второпати, що відбувається.

Але це не стосувалося Мармадука з Купадором, які й влаштували пастку для Пронози. Вони вже знали, що й до чого, і тепер Купадор біг до будинку, а чаклун підніс руки над головою і щось глухо бурмотів. Від його долонь потекли потоки сіро-блакитного світіння.

Кукса, щосили брикаючись та плюючись, і досі звисала головою донизу під пахвою у сніжняка. Тепер він ніяк не міг її втримати й нарешті випустив, а натомість обома руками схопився за своє коліно. Акса впала на землю, рвучко перекинулася на спину і вже зібралася була пружно скочити… але не встигла. Згори до неї було спрямовано відразу три духові трубки.

Двері, перед якими лежала полонянка, зненацька розчахнулися, і з дому вискочив Бобрик, несамовито розмахуючи ланцюгом, яким щойно був скутий. Постать Купадора виринула з сутінок. Слідом за ним повільно йшов чаклун з піднятими руками. Бобрик махнув ланцюгом на сніжняків, ті позадкували, а Кукса використала цю секунду, щоб відкотитися вбік.

Від Мармадука раптом подув вітер, потягло вогкістю, цвіллю та пліснявою — немов десь поблизу відкрилася ляда величезного, сто років не провітрюваного льоху.

Все навколо затягло сизим серпанком. Кукса здивовано закліпала, а коли розплющила очі, туман перед ними став ще щільніший. Сніжняки перетворились на невиразні темні постаті. Туман синьо-сірою завісою опускався на табір, і вже за якусь мить Проноза перестала будь-що розрізняти навколо себе.

Вона спробувала відповзти вбік, але навіть будинку тепер не могла розгледіти. Варто було тільки простягти руку, як вона від ліктя й вище зникала, ніби занурена в темне чорнильне озеро. Кукса не зважилася стати на ноги, і далі повзла, намагаючись ні на кого не наткнутися. У тиші чулись тепер лише приглушені вигуки, ніби ті, хто кричав, були десь далеко. Крики породжували відлуння, що нагадувало тихий-тихий шепіт, дуже дивний — здавалося, якісь невідомі істоти перегукуються між собою.

— Що за чортовиння? — немов крізь вату долинув до акси вигук Купадора, а голоси зашепотіли: «Тихшшше?.. Тихшшше… Чуєшшш?.. Чую…»

— Це так діє моє закляття! Хапайте мерщій аксу! — це, здається, вигукнув Мармадук, і голоси відгукнулися: «Ляпку… ваксу… ряксу… шмяксу…»

Проноза навмання обрала напрямок, де, на її думку, мав бути ліс, повернула туди й раптом здригнулася: якимось відчуттям вловила, наближення масивного жабура й злякано завмерла. Туман був схожий на кисіль, зварений із болотяного купиння, баговини та осоки або з океанських медуз і водоростей. Він уже заважав навіть дихати, Кукса відчула запаморочення, ноги стали кволими. Звідкілясь, дуже здалеку, виник звук кроків — чаклун брів табором, розшукуючи її. Звук поступово наближався, чаклун рухався напереріз Пронозі. Вона вже ладна була зірватися на рівні й панічно бігти не знати куди.