Читати книгу - "Мер сидить на смерті"

Ще так довго за святковим столом, де зібралися щирі друзі, ніхто не мовчав. Якийсь таємничий лабіринт роздумів плівся...

— Але як? — розбудив мовчанку Лев.

— Не знаю, — відповів Борис.

— Юріїв день уже на хвості...

— Але не на носі, Леве Львовичу, як Колобок... Так що є час... З хвоста до носа чималий шлях...

— Чуєш, очкарику, якби я тебе не знав з пелюшок, точно подумав би, що ти диверсант. Коли треба мчати — ти гальмуєш! Коли варто перечекати, ти здіймаєшся, як вітер, і кудись мчиш.

— Зараз я не гальмую, я роблю паузу. Яка в недалекому минулому, зауважте, врятувала вам життя.

— І що? Мені тебе за це розцілувати?

— Хай Бог боронить! Цілуйте Марі! Вона цього дуже заслуговує... А мене є кому цілувати...

— Не будь таким самовпевненим, дурнику! Справжні жінки люблять не пихатих півнів і не відважних левів, а чоловіків, яких треба оберігати. Бо справжні жінки — берегині!.. Отак, синку, вчися, поки я ще живий...

— Добре. Але перед кавою дещо про кам'яних левів...

— Давай, — усміхнувся Безрукий, підморгнувши Любі і Марі, які різали пирога.

Борис став біля столу. Мав звичку розповідати стоячи.

— Ми ведемо основні пошуки кам'яних левів біля ратуш Правильно?.. — Безрукий кивнув. — Тому що наші послання прив'язані до Юрія Змієборця, а мер наш — Юрій Змієборець, так?.. — Борис піймав очі жінок. Вони погодилися.

— Перепрошую... — Люба застигла з ножем у руці. — А чи є інші місця, пов'язані з легендарним Змієборцем?..

— Є, Любочко. Ти в наше дивакувате товариство вступила пізніше... І не знаєш, що все враховано і досліджено. Нема інших зачіпок. Так що...

— Не знаю... — зронила Люба. — Але відчуваю, що таємниця криється у соборі Святого Юра...

— А ви? — Борис звернувся до Марі і Лева.

— Я теж... — сказала Марі.

— Я — ні, — після паузи відповів Лев.

— Тоді дозвольте мені продовжити... Маю підозру, що душа Львова може ховатися у левах старої зруйнованої ратуші. Наскільки мені відомо, старих левів було вісім. Деякі з них тримали балкон тодішньої ратуші. Дотепер їх збереглося п'ять. Два лева зараз красуються на Високому Замку, два стоять на вулиці Коперника неподалік костелу Святого Лазаря, а один лев-дідусь, який колись стояв біля міської ратуші, тепер зберігається у Львівській галереї мистецтв, а конкретніше, розкошує в Італійському дворику. Це найстаріший лев, знайдений у місті, кажуть працівники музею...

— Чудово! — вигукнув Безрукий. — А чи не здається вам, друзі, що якраз із цих старих левів і треба було почати пошуки? Чує моя душа, що саме в них таємниця! Як ви вважаєте?..

— Я займаюся цими левами. Дуже серйозно... — мовив Борис. — І правду кажучи, маю на них велику надію... Бо інакше я навіть не знаю, де шукати... Та й часу обмаль... Так що, Леве Львовичу, все під контролем!..

— Тоді пиріг! І поговоримо про жінок. Трохи їх похвалимо. — Безрукий увімкнув телевізор. — Одним оком подивлюся новини, — пояснив осудливому погляду Марі. Вона була запеклим противником телевізорів і комп'ютерів. Її стихією було читання...

Якраз почалися новини. «Львівський мер від невідомого колекціонера отримує цікавий подарунок», — прозвучало в анонсі. Лев і Борис витріщилися у телевізор.

«Колекціонер, який побажав залишитися невідомим, зробив мерові унікальний подарунок на іменини — кам'яну скульптуру Юрія Змієборця, який сидить на цареві звірів. Унікальність якраз полягає в тому, що це перший витвір мистецтва, де легендарний Юрій Змієборець не на коні, а на леві...» — Безрукий від хвилювання почервонів, Борис, навпаки, побілів і не кліпав.

— Я в шоку... — почав вундеркінд, але не пояснив причини шокованості. Бо голос за кадром закінчився, а почав говорити мер. Він стояв біля скульптури, гладячи гриву лева.

«Добродій, який подарував цю скульптуру, пояснив мені по телефону, що вона з'явилася в нього декілька десятків років тому за дивних обставин, які з певних причин зараз він не може і не хоче розголошувати... А ще він зауважив, що йому снився Юрій Змієборець і намовляв передати скульптуру саме мені... І дуже настирливо чоловік просив залишити Юрія Змієборця на левові у приміщенні ратуші... Ось така історія...»

— І що ви думаєте робити із скульптурою? — запитав репортер у міського голови.

— Залишити в кабінеті. Тепер це власність міста... Але перед тим 6 травня, якраз у день святого Юрія-Змієборця і Переможця, покровителя Львова, я цю скульптуру освячу саме у соборі Святого Юра... На щастя...

— Що ж тепер виходить?.. — запитав збентежений вундеркінд. — Що душа Львова у цьому осідланому Змієборцем левові?..

— Можливо... — почухав кучері Безрукий.

— І я марно стоптував ноги за фотографуванням і губив очі в тисячах світлин левів?..

— Ні. Згодом опублікуєш альбом... — порадив Лев. Вундеркінд його обпік поглядом. — Жартую... — виправився Безрукий. —