Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

Ці квіти, що в саду буяли зрання І збуджували радісні чуття, Лиш викликають марні співчуття, Коли їх ніч огорне без вагання. Яскраві барви, що вели змагання, Наприкінці недовгого життя Поблякнуть, стануть купою сміття: Ось підсумок людського існування. Із пуп’янка з’являються квітки, Щоб перед смертю знов згорнутись в ньому: Все в пуп’янку – колиска й домовина. Ми віримо, що живемо віки, І дуже помиляємося в цьому: Людське життя коротке, наче днина.

Фенікс

Туга чується невгасна І розпука в цих словах! Ти – найперший бідолах, Від якого я, нещасна, Утекти волію вчасно.

Дон Фернандо

Ну, а квіти?

Фенікс

Ти ж у них Бачиш символ бід своїх, — Можеш їх порвати нині.

Дон Фернандо

Але в чому квіти винні?

Фенікс

Близькістю до зір ясних.

Дон Фернандо

Ти не любиш їх?

Фенікс

Ніколи Їх не зможу полюбить.

Дон Фернандо

А чому?

Фенікс