Читати книгу - "Айвенго (укр)"

Отже, де Брасі виявився здатним лише до чогось середнього між добром і злом. Він наказав двом своїм слугам їхати обабіч нош і нікого не підпускати до них. На той випадок, якщо до них будуть чіплятися з розпитами, хазяїн велів їм говорити, що це порожні ноші леді Ровени, у які поклали одного з їхніх товаришів, пораненого під час бійки. Прибувши до Торкілстона, слуги Моріса де Брасі віднесли Айвенго, продовжуючи називати його пораненим товаришем, в одну з віддалених кімнат замку. Таке саме пояснення вони дали й господареві дому, коли він наказав їм іти на мури і захищати замок.

— Поранений товариш! — вигукнув дуже здивований і розгніваний барон. — Не дивно, що мужики та йомени наважуються брати в облогу баронські замки, а блазні та свинопаси наважуються надсилати дворянам виклики, якщо воїни перетворюються на доглядальниць при хворих. Ідіть на мури, прокляті ледарі! — крикнув він громовим голосом. — Я вам кажу, на місця! Бо я вам усі кістки переламаю цим дрюком!

Слуги похмуро відповідали, що самі б радо пішли на мури, аби Фрон де Беф узявся виправдати їх перед хазяїном, який наказав їм доглядати за вмираючим.

— За вмираючим, шахраї! — кричав Фрон де Беф. — Кажу вам: ми всі перетворимося на вмираючих, якщо не візьмемося до діла як слід! Я зараз надішлю вам заміну. Гей, Урфридо! Проклята баба! Гей, саксонська відьмо! Не чуєш чи що? Іди доглядай за пораненим негідником, якщо за ним неодмінно потрібен догляд, а ці шахраї нехай стануть до зброї! Ось вам два арбалети[38], молодці, і до них коловороти[39] й стріли. Ставайте біля бійниць і глядіть, щоб кожен постріл влучав у саксонську голову!

Слуги де Брасі, які нудьгували через бездіяльність, радо пішли на свої пости, а піклування про пораненого Айвенго було покладене на Урфриду, або Ульріку. Але вона в цей час була настільки поглинена усвідомленням пережитих кривд і надією на помсту, що дуже охоче передала Ревеці обов'язок догляду за пораненим.

Опинившися знову біля постелі Айвенго, Ревека сама здивувалась тій гострій радості, яку відчула при цьому, незважаючи на всю небезпеку їхнього становища. Намацуючи його пульс і запитуючи про здоров'я, вона доторкалася до нього так ніжно і говорила так ласкаво, що мимоволі виявила набагато більш палке співчуття, ніж сама того хотіла. Голос її переривався, рука тремтіла, і тільки холодне запитання Айвенго: «Ах, це ви, люб'язна дівице?» — змусило її отямитись і згадати, що почуття, яке вона відчула, ніколи не може стати взаємним. Ледь чутне зітхання вирвалося з її грудей. Однак подальші запитання про його здоров'я вона ставила вже тоном спокійної дружби.

Айвенго поквапився відповісти, що почувається чудово, набагато краще, ніж міг очікувати.

— Мій дух страждає, добра дівчино, — продовжував Айвенго, — через тривогу набагато сильніше, ніж тіло мучиться від болю. З того, що при мені говорили тут мої колишні сторожі, я здогадався, що перебуваю в полоні. А якщо я не помиляюсь, грубий голос людини, котра щойно вигнала їх звідси, належить Фрон де Бефові, очевидно, ми в його замку. Чим же це може скінчитись і яким чином можу я захистити Ровену та мого батька?

«А про єврея і єврейку він і не згадує, — подумала Ревека. — Та й яке йому діло до нас, і як справедливо карає мене Бог за те, що я дозволила собі так багато думати про лицаря».

Засудивши в такий спосіб саму себе, вона поспішила повідомити Айвенго всі відомості, які встигла зібрати. Але їх було дуже небагато. Ревека розповіла йому, що в замку всім розпоряджаються тамплієр Буагільбер і барон Фрон де Беф, що зовні замок обложили, але хто — невідомо. Вона сказала йому також, що зараз у замку знаходиться християнський священик, котрий, мабуть, знає більше.

— Священик! — радісно вигукнув Айвенго. — Поклич-но його сюди, Ревеко, якщо можна! Скажи йому що хочеш, тільки приведи сюди. Мушу ж я щось робити! Та хіба можна діяти, не знаючи, як стоїть справа?

Виконуючи це бажання Айвенго, Ревека спробувала привести Седрика до кімнати пораненого лицаря. Але ми бачили, що це їй не вдалося через втручання Урфриди, яка також підстерігала удаваного ченця. Ревека повернулася до Айвенго повідомити йому про це. Вони не встигли навіть обговорити свою невдачу і придумати якийсь інший план, коли глухий шум, що давно вже лунав у замку, перетворився на шалений гуркіт і гамір.

Нагорі, уздовж зубчастих стін та по вузьких і звивистих сходах і коридорах, що вели до бійниць та інших пунктів захисту, лунали важкі квапливі кроки озброєних слуг. Чулися голоси лицарів, які надихали своїх підлеглих і командували обороною; вигуки їх заглушувалися брязкотом зброї і войовничими вигуками тих, до кого вони звертались. Айвенго згоряв із нетерплячки і всією душею прагнув взяти участь у бої, який передвіщали всі ці войовничі звуки.

— Якби мені доповзти хоча б до того віконця, — говорив він, — хоча б подивитись на цю битву!