Читати книгу - "Прекрасні катастрофи"

Але капіталістичний господар має й другий спосіб. Він пробує купувати ці збурені мільйони пролетаріату.

Частковими пільгами, дрібним зиском, оманою економічних вигод він починає перетягати на свою сторону найслабших, ще не загартованих робітників. Він починає сіяти зраду поміж непевних, організовувати провокацію, зривати робітничу боротьбу руками ж самих робітників. Він дозволяє й підтримує навіть робітничі об’єднання і партії, які стоять на позиціях оборони економічних інтересів, щоб тим самим одвернути робітника від політичної боротьби, від одвертого і озброєного виступу проти свого експлуататора.

Але цей спосіб зраджує себе. В такій боротьбі пролетаріат виростає свідомістю, міцніше організує свої лави і гартує єдину правильну пролетарську комуністичну партію, що бореться за цілковите знищення самого капіталістичного господарства.

Капіталістичний господар має ще й третій спосіб. До цього способу штовхають самі закони капіталістичної конкуренції. І він стає на шлях найбільшої механізації свого капіталістичного господарства. Він заводить машини, він удосконалює техніку, він заміняє робітників механізмами, що виконують їхні робочі функції. Прилади, верстати. Вони шиють, миють, рубають, сіють, збирають, мелють і печуть. Робітник більше й більше відсувається від участі у виробництві. Він тільки керує механізмами. Але й на те, щоб керувати машинами, капіталістичний господар не наважується вже поставити небезпечного живого робітника. І от він конструює спеціальну механічну людину, ляльку, технічно високодосконалу. І цей так званий «роботар» заступає живого робітника на окремих функціях його роботи.

Проте і цей спосіб зраджує себе. В результаті механізації та капіталістичної раціоналізації утворюються величезні армії робітників без роботи. І ці армії безробітних стають найбільшою загрозою для існування капіталістичного режиму.

Доктор Гальванеску відкинув у своєму господарстві всі ці три непевні способи. Він прийшов до іншого висновку. Що господарство не може існувати без робітника. Що, навпаки, робітник є основа господарства, що не машина вирішує в господарстві, а робітник, праця робітничих рук. І чим більше цих рук має господарство, то й більше зиску можна від нього мати. Він дійшов навіть висновку, що варто й взагалі машину замінити роботою людських рук, робітником.

Але цей робітник має бути такий, щоб ані чим не міг загрожувати капіталістичному господарству.

Отут і починається секрет господарства доктора Гальванеску. Бо його господарство творили саме такі робітники.

Досвідчений, «цивілізований» господар доктор Гальванеску у веденні господарства не відкидав ідеї механізації. Навпаки, саме механізація і стала основною ідеєю тієї системи господарювання, яку він підносив і яку найближчим часом мав намір запропонувати широкому капіталістичному світові. Механізація! Але механізувати вирішив доктор Гальванеску саму людину. Самого робітника. З живої людини, з живого робітника зробити машину — «робота» — ось яка основна ідея була заложена в господарстві доктора Гальванеску.

Справді, чи не з людини ж найдосконаліша машина?

Хіба є машина, така ж досконала, як людський організм? Яка з машин — нехай найдосконаліша і сконструйована за останнім словом науки і техніки — може рівнятися до людини з її здібностями? Яку б машину — нехай хоч яку надзвичайну — сконструює ще людський геній, однаково він ніколи не спроможеться утворити машину, рівну собі самому. Рівну здатностям та можливостям самої людини, самого людського організму. Та й чи треба конструювати такі машини, коли от вона, така машина, віддавна вже є готова? Сама людина.

Так мислив собі буджацький поміщик, доктор Гальванеску.

Всякий складний виробничий процес, всякий процес роботи треба розбити на найдрібніші, елементарні робочі функції. Тоді виконувати кожну таку найдрібнішу функцію треба поставити людину-робітника, як робить це конвейєрна система виробництва. Але поза тим, крім виконання цієї найдрібнішої функції, робітник нічого не повинен ні робити, ні знати.

Таку ідею господарювання підносив буджацький поміщик, доктор Гальванеску.

Це не нова ідея. Хіба не таку ідею написав на своєму прапорі апостол капіталістичної індустрії мільярдер-фабрикант Форд? Таку. Але, ставлячи робітника виконувати найдрібнішу функцію машини, фабрикант Форд не додумався ще перетворити його самого в машину. Доктор Гальванеску зробив саме це. Він і самого робітника переробив на машину.

Живій людині, робітникові, ще далеко до «досконалості» машини. Багато дечого заважає йому виконувати його маленьку, найдрібнішу робочу функцію. Багато що відвертає його увагу. Крім того, він не хоче ціле своє життя вичерпувати тільки цією маленькою, найдрібнішою робочою функцією. Він воліє ще й жити. Бо він — людина. Він має свої потреби, свої бажання. Він має свої думки, ідеї й погляди. Він має свої почуття та волю. Це й заважає йому виконувати те, до чого він призначений господарем-капіталістом, — його маленьку, найдрібнішу робочу функцію. З цього росте його світогляд, його вимоги, його класова свідомість. З цього постають революції. Отже, цього в робітникові не повинно бути. Це треба в робітникові знищити.

Такий висновок зробив буджацький поміщик, доктор Гальванеску.

Із цього висновку постало його рішення: людину-робітника так біологічно змінити, щоб позбавити його всього, що має він, крім здатності робити й виконувати таку чи іншу маленьку, найдрібнішу механічну функцію. До цього треба пристосувати самий людський організм.

Доктор Гальванеску знав подібні спроби інших експериментаторів раніше. То були спроби шляхом хірургічного втручання, шляхом часткових операцій — кастрації, розтину мозкового придатку, здавлення немовляті черепа тощо, — звузити душевне життя людини, обмежити її прагнення та потреби, розм’якшити її волю або пригнітити розум, розвиваючи і гартуючи її фізичні здатності, фізичну силу, міцність кістяка, пружність м’язів, загальну витривалість. Тобто, убивши емоціональне й інтелектуальне життя людини, зробити з неї годящу робочу худобу — вола, коня, живу машину. Доктор Гальванеску, проте, відкинув ці способи, його не задовольняла часткова зміна людського організму, часткова машинізація робітника. Він вирішив дійти цілковитого перетворення