Читати книгу - "Тихий Дін. Книга друга, Шолохов Михайло"

Він, очевидно, вагався, який вибрати напрямок, шукав підтримки чужого авторитету. Алексеева вислухали з великою увагою. Старий генерал, що звик коротко, з вичерпливою виразністю розв'язувати завдання, в кількох спресованих фразах висловився за похід на Катери-нодар.

— В даному напрямку нам найлекше прорвати більшовицьке кільце і з'єднатися з загоном, що діє під Катеринода-ром,—закінчив він.

— А коли з цим не пощастить, Михайло Васильовичу? — обережно спитав Лукомський.

Алексеев пожував губами, повів рукою по мапі.

— Навіть коли припустити невдачу, то у нас залишиться можливість дійти до Кавказьких гір, і розпорошити армію.

Його підтримав Романовський. Кілька палких слів сказав Марков. Важким аргументам Алексеева мов би й нічого було протиставити, але слово взяв Лукомський, вирівняв терези:

— Я підтримую пропозицію генерала Попова,—заявив він, поволі підбираючи слова.—Похід на Кубань зв'язаний з великими труднощами, врахувати які звідси неможна. Насамперед нам доведеться двічі перетинати залізницю...

В напрямку його пальця до мали потяглися погляди всіх учасників наради. Лукомський напористо продовжував:

— Більшовики не проминуть зустріти нас відповідним чином,—вони підведуть панцерні потяги. У нас важкий обоз і маса поранених; залишити їх ми не можемо. Все це надзвичайно обтяжуватиме армію і перешкоджатиме їй щонай-швидче просуватися. Потім, мені незрозуміло, чому склалася певність, що кубанське козацтво ставиться до нас приязно? На прикладі донського козацтва, котре теж ніби то тяготи-лося владою більшовиків, ми повинні з надзвичайною обережністю і великою дозою здорового скептицизму ставитися до подібних чуток. Кубанці хборіють на ту саму більшовицьку трахому, що занесли з колишньої, російської армії... Вони можуть вороже поставитися до нас. На закінчення мушу повторити, що. моя думка—іти на схід, до степів, і звідти, скупчивши сили, загрожувати більшовикам..

Підтримуваний більшістю своїх генералів, Корнілов вирішив іти на захід від Великокняжеської, поповнити на поході немуштрову частину армії кінським складом і вже звідти повернути на Кубань. Розпустивши нараду, він перекинувся кількома фразами з Поповим, холодно попрощався з ним, вийшов у свою кімнату. За ним пройшов Алексеев.

Начштабу донського загону полковник Сидорин, дзвякаючи острогами, вийшов на ґанок, соковито, зраділо крикнув вістівцям:

— Коні! . .

До ґанку, придержуючи шаблю, ступаючи через калюжі, підійшов молодий ясно-русявий козацький сотник. Він спинився коло нижньої приступки/ спитав пошепки:

—, Що ж, пане полковнику?.

— Не зле! — з піднесеною бадьорістю півголосом відповів Сидорин.—Наш відмовився йти на Кубань. Зараз виїздимо. Ви готові, Ізварин?

— Так, коні ведуть.

Вістівці, посідавши, вели коні. Чорночубий, схожий на чайку, поглядав на свого товариша.

— Гарна, чи що ? —спитав він прискаючи.

Літній стримано осміхався.

— Як кінський лишай'.

— А коли б, скажімо, покликала?

— Облиш, дурню! Нині ж великий піст.

Ізварин, колишній товариш на службі Григорія Мелехова", скочив на свого вислозадого з лисиною на все чоло, білоні-здрого коня, наказав вістівцям:

% — Виїздіть на вулицю.

Попов і Сидорин, прощаючися з кимсь із генералів, зійшли з ґанку... Один з вістівців придержав коня, допоміг генеральській нозі знайти стремено. Попов, помахуючи козацькою непоказною нагайочкою, пустив коня бігкою ристю". за ним заклусували, підвівшись на стременах і трохи валячись уперед, вістівці—козаки, Сидорин і офіцери. .*

В станиці Мечетинській, куди прибула Добровольча армія за два переходи, Корнілов дістав додаткові відомості про район зимівників. Відомості були неґативного характеру. Скликавши командирів муштрових частин, Корнілов оголосив прираду іти на Кубань.

До Попова послалц ординарця з повторною пропозицією-приєднатися. Ординарець-офіцер наздогнав армію під участком Старо-Іванівським. Відповідь привіз він від Попова ту саму: Попов ввічливо і холодно відмовлявся пристати на пропозицію, писав, що рішення його не можна змінити і що він залишається покищо в Сальській окрузі.

XIX.

З загоном Голубова, що рушив обхідним шляхом для захоплення Новочеркаську, виїхав і Бунчук. 10-го лютого вониг вибралися з Шахтної, пройшли станицю Роздорську, на ніч були вже в Мелехівській. Другого дня на світанку виїхали з станиці.

Голубов вів загін швидким маршем. Попереду виднілася його кремезна постйть; нагай нетерпляче падав на кінський круп. Уночі пройшли Безсергенівську, дали трохи відпочити коням і знову в сірій, беззоряній ночі замаячили вершники, захрустів під копитами мерзлий льодок ґрунтов.ого шляху.

Коло Крив'янської збилися з дороги, але зараз же напали на свою. Свінуло, коли в'їздили до Крив'янської. Станиця була ще безлюдна. На майданчику, коло криниці, старий козак рубав у кориті лід. Голубовшід'їхав до нього, загін зупинився.

— Здоров був, старий.

Козак поволі доніс руку в плетінці до папахи, відповів неприязно:

— Доброго здоров'я.

— А що, діду, пішли ваші станичні козаки до Новочеркаську? Мобілізація була у вас?

Старий похапцем підняв сокиру, пішов до воріт, не відповідаючи.

— Рушай!—від'їжджаючи ї лаючися, гукнув Голубов.

Того дня Малий військовий круг збирався евакуватися до

станиці Констянтинівської. Новий похідний отаман Війська Донського, генерал Попов, уже вивів з столиці збройні сили, перевіз військові цінності. Вранці одержано було відомості, що Голубов з Мелехівської іде до Безсергенівської. Круг послав для переговорів з Голубовим про умови здання Новочеркаську осавула Сиволобова. Слідом за ним, не зустрінувши опору, до Новочеркаську вскочили комонники Голубова. Сам він, на вмиленому мокрому коні, в супроводі густої хмари козаків, галопом підскакав до будинку Кругу. Коло під'їзду товпилося кілька чоловіка роззявляк, стояв вістивець, чекаючи з засідланим конем Назарова.

Бунчук скочив з коня, схопив ручного кулемета. Разом з Голубовим і з натовпом козаків вбіг до будинку Кругу. На хряп розчинених дверей просторої залі повернулися голови делегатів, густо забіліли обличчя.

— Вста-а-ти!—напружено, як на огляді, скомандував Голубов і, оточений козаками, спотикаючися від спіху, пішов до столу президії.

Члени Кругу, гуркотячи стільцями, підвелися на владний окрик, один Назаров залишився сидіти.

— Як ви смієте переривати засідання Круга? — залунав

його гнівний голос. ' ,

— Вас заарештовано! Мовчати! — Голубов, багровіючи, підбіг до Назарова, рванув з плеча його генеральської тужурки наплічника, прорвався на хрипкий виск:—Встати, тобі кажуть! Бери його!;. Ти!.. Я кому говорю?!. Золотоплічник!

Бунчук на дверях примощував кулемета. Члени Кругу товпилися, мов та отара. Повз Бугічука козаки .протягли Назарова, позеленілого з жаху голову Кругу Волошина і ще кількох.

Брязкаючи шаблею, слідом ішов бурий, у плямах рум'янцю, Голубов. Його за рукав схопив якийсь член Кругу.

— Пане полковнику, добродію, куди ж нам?

— Ми вільні?—зза його плеча висунулася слизька, шустка

Бунчук переночз'вав у матері, а другого дня, як тільки в Новочеркаську стало відомо, що Сіверс захопив Ростов, він відпросився у Голубова, і ранком виїхав туди верхом.

Два дні працював в штабі у Сіверса, котрий знав його, ще бувши редактором "Окопної Правди", навідувався до ревкому—ні Абрамсона, ні Ганни там не було. При штабі Сіверса утворився революційний трибунал, що чицив суворий суд і розправу над захопленими білогвардійцями. Бунчук день попрацював, обслуговуючи суд, беручи участь в облавах, а другого дня, вже не сподіваючись, забіг до ревкому і ще на сходах почув віолончельний густий голос Ганни. Кров кинулася йому до серця, коли він, задлявши ходу, ввійшов до другої кімнати, звідки чути було голос і сміх Г анни.

В кімнаті, де раніш, містилася комендантська, куйовдився тютюновий дим. У кутку, за невеличким дамським столиком писав щось чоловік у шинелі без ґудзиків, з розв'язаними навушниками салдатської папахи; круг нього товпилися сал-дати і цивільні в кожушках і пальтах. Вони, розбившися на купки, курили, розмовляли. Коло вікна, спиною до дверей стояла Ганна, на підвіконні, схрищеними пальцями підтримуючи коліна своєї зігнутої ноги, сидів Абрамсон, поруч нього, збочивши голову, стояв високий, латиш з вигляду, червоноґвардієць. Він відводив цигарку, випинаючи мізинок, і щось розповідав, — видно, смішне: відкидаючись, соковито сміялася Ганна, кавунною шкаралупою морщився від усмішки Абрамсон, ближні прислухалися, посміхаючися, а на великому обличчі червоноґвардійця, в кожній, мов сокирою ви-рубленій рисі, жило й світилося розумне, гостре і трохи зле.

Бунчук положив руку на плече Ганні.

— Здоровенька була, Ганю!

Вона оглянулася. Краска залила її обличчя, ринула по шиї до дужок, вичавила з очей сльози.

— Звідки ти? Абрамсоне, подивися! Ось він — як новий гривеник, а ти за нього турбувався, — залепетала вона, не підводячи очей, і, не в силах опанувати збентеженням, відійшла до дверей.

Бунчук стиснув гарячу ру(ку Абрамсона, перекинувся з ним кількома фразами і, почуваючи на обличчі свойому дурну, безмежно щасливу усмішку, не відповідаючи на якесь запитання Абрамсона (він навіть не зрозумів його), пішов до Ганни. Вона підбадьорилася, зустріла його трохи злою за своє збентеження усмішкою.

— Ну, здоров ще раз. Як ти? Гаразд? Коли приїхав? З Новочеркаську? Ти був у загоні Голубова? Он як... Ну, й що ж?

Бунчук відповідав на запитання, не зводячи з неї неламкий важкий погляд. Відповідний погляд її підламувався, прохоплювався убік.

— Вийдімо на хвилинку на вулицю, — запропонувала Г анна.

їх окликнув Абрамсон.

— Ви швидко прийдете? У мене до тебе, товаришу Бунчук, є справа. Ми думаємо використати тебе на одній роботі.

— Я прийду за годину.

На вулиці Ганна прямо і м'ягко глянула у вічі Бунчукові, досадливо помахала рукою.

=— Ільку, Ільку, як я не гарно зніяковіла...'Як дівча! Це пояснюється, поперше, несподіваністю, подруге, нашим половинчастим становищем. По суті, хто ми з тобою? Ідилічні "наречені"? Знаєш, у Луганському в мене якось Абрамсон питає: "Ти живеш з Бунчуком?" Я заперечила, але він дуже спостережливий хлопець, і не міг не бачити того, що впадає у вічі. Він нічого не сказав, але з очей я бачила: не йме віри.

— Оповідай же про себе — що і як ти?

— О, ми там хитнули справою! Збили цілий загін з двохсот одинадцяти багнетів.