Читати книгу - "Богун, Яцек Комуди"

він. — Не варті ви своєї великої Речі Посполитої. І кажу вам то, пророкую, що колись ви її втратите… Втратите двір свій, власну спадщину, яку батьки ваші у диявола, у Москви, у язичників з горла витягли. Діти ваші стануть її по всьому світові шукати; без дому тулятися, руки заламувати. Але ж ніде її не знайдуть. І тільки тоді пізнаєте ви, що втратили, занапастили на віки, коли москаль батогом вас вольності вчити буде, коли німець вас з собаками рівняти буде. Нам то вже буде байдуже. По Січі тоді трава поросте, подавлять нас татарські бахмати, виріжуть москалі і турки. Але ж ви будете жити… Цілі покоління у вогонь підуть, вороги море крові з вас виточать, і пропадуть у вас всі ваші герби, персні, делії та коні, замки і міста. А корону небесного королівства Речі Посполитої три чорні орли роздзьобають. Тільки те й залишиться вам з вашої ляської слави.

Якийсь час він хрипів та спльовував кров’ю.

— Гроїцький, — сказав він врешті. — А дай нам ті листи, які Виговський в канцелярії переписав.

— Як то? — жахнувся полковник. — А нащо? Не дам!

— Дай, сучий сину! — гиркнув Богун. — Бо башку тобі розіб’ю, немов ту посудину!

Він стукнув булавою в стіл, з одного замаху розбивши глиняний жбан з палянкою.

— Кажете, що ми хами, плебеї, що нам привілеїв шляхетських надавати не можна. Тоді я покажу панам-ляхам, яка в нас честь. Давай папери!

Гроїцький без охоти витягнув з-за пазухи складені вчетверо документи. Богун взяв їх дрижачою долонею, після чого пальнув ними об стіл, перед самим Пшиємським. Ображений генерал схопився за зброю, але ж як тільки кинув оком на папери — скаменів. Завмер. І відразу ж схопився за голову.

— Господи Ісусе!

Собеський глянув йому через плече і почув себе так, ніби хтось вгостив його в лоба обушком.

На розграфленому папері був змальований план табору коронної армії під Батогом. Справною рукою були накреслені обриси бастіонів та куртин, острогів та редут. Довгими лініями та чотирикутниками були зазначені становиська таборових возів і артилерії, намети гетьмана та полковників.

Пшиємський витягнув папери, що лежали зісподу, і аж застогнав. Це був повний склад всього коронного війська під Батогом, починаючи з волоського загону Єжі Рущица і закінчуючи на хоругвах гусарських, аркебузницьких, драгунах та іноземній піхоті. Особливо був доданий навіть приватний загін драгунів Чарнецьких. Війська були описані з усіма подробицями, тут же було записано: скільки коней і скільки порцій нараховували наступні хоругви та загони.

— Звідкіля це?… — з трудом видавив з себе Пшиємський. — Звідкіля ви це… маєте?

— Це мені показав Хмельницький, а користаючись можливістю, коли він лежав п’яний, я наказав Виговському зробити копію. Тримайте, ляхи. Познайте нашу хлопську честь і гідність. Так ось я, кальницький полковник, міг би ці папери затримати і, знаючи, як табір виглядає, вибрати всіх вас, ніби риб з підсаки; шиї ваші уві сні порізати. Але ж, як ви самі говорите, як звичайний хлоп, а не шляхетно уроджений, віддаю вам ці папери від імені запорізького війська, щоб бачили ви, наскільки заскорузлі та плюгаві козацькі серця. І наскільки сильно повинні ви повинні зневажати нас.

Поляки звісили голови.

— Хто вам це дав?

— Ставлю всю власну молодецьку славу ще й барилку з горілкою, що тільки від Хмельницького ви можете довідатися правди. Мабуть він договорився з якимось зрадником, який спорядив для нього плани табору. Ви… дивіться. Я звичайний, простий козак, невчений. Але ось що вам повім: зраджено вас, панове-ляхи. Хтось, хто бажає вашої смерті, видав нам на смерть всю коронну армію. Все лицарство Речі Посполитої. А я, простий козак, щоб мене трясця взяла, замість того, щоб ваші ляські горлянки різати, ці пергаменти вам показую. Бо дурний.

— Так що глузуйте над нами, панове ляхи, — сказав Баран. — Ну, давайте, кажіть же, які ми дурні, що замість того, щоб всю справу затаїти, по-кавалерськи, з піднесеною кірасою, по-лицарськи в поле виходимо.

— З відкритим забралом, придурок старий, — поправив його Гроїцький. — Одне є певним. Хтось в Речі Посполитій, можливо, навіть хтось з вас, бажав вам, ляхи, честь і славу запевнити. Ось тільки що посмертну.

— Зрада! — сурово мовив Одживольський. — І що ми зараз будемо робити?

— Милостивий пане Богун, — одізвався Собеський. — Те, що ви нам зараз показали, змінює постать речей. Від щирого серця ми цінимо те, що ви учинили, і такою ж буде думка всього коронного війська. Дозвольте нам останній раз порадитися над вашими кондиціями перед церквою.

Богун покивав головою. Полковники зібралися до виходу. Пшиємський мало не втратив свідомості. Одживольський був блідий, ніби жіноча сорочка. Ця страшна новина поразила їх ніби блискавка.

— Не повернуться ляхи, — зі злістю в голосі сказав Баран.

— І трясця їх мордувала!

— І кий їм у сраку!

— Знову війна буде!

— Чекайте, — прохарчав Богун. — Останній раз вухо до них наставляю.

Довго не чекали. Двері церкви відкрилися знову. В них показався Собеський та Одживольський. Молодий ротмістр ішов з піднесеною головою.

— Пане Богун і вся старшино війська запорізького, — промовив він. Продовжив вже тихіше: — Ми, коронне лицарство… Жовніри та захисники Речі Посполитої… Польські шляхтичі гербові…

Він знову замовчав.

— Та що тут довго гадати. Ми згодні!

Козаки скрикнули одним голосом. Зірвали з голів шапки, підкинули їх догори. Всі вони почали обійматися, стискати один одного.

Богун пішов до Собеського. Вони впали в обійми…

І тут кальницький полковник сильно затремтів. І знову його перекосило, тілом потряс пароксизм болю. Він осунувся і впав на стіл, схватився за бік, зуби застукали…

— Смерть іде, — простогнав він; обличчя покрилося блідістю. Запоріжці кинулися рятувати свого вождя, з другого боку до козака припали Одживольський і Собеський. Богун кидався і хрипів, з його вуст текли червоні струмки. — Кінець, — простогнав він. — Кінець, панове-молодці. Але мені нічого не жаль, коли угода… В степу… В степу поховайте, — майже проскиглив він. З очей стікали сльози.

Собеський не знав, що з ним діється. Він дивився на вмираючого полковника, і могло б здаватися, нібито його постать росте, робиться потужнішою, що світло б’є з очей та піднесеного чола.