Читати книгу - "Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой"

— Тайроне, він тебе обізвав півнем. Сказав, що ти — гомик і «сестричка», сказав, що ти всім даєш…

— Я НІКОГО НЕ ВБИВАВ!

У Тайрона виявився напрочуд сильний голос — Ед ледь не відстрибнув назад.

— Синку, у нас є свідки. Є докази. Коутс просто зараз уже підписує зізнання. Він валить усе на тебе, каже, що це ти все придумав і організував. Синку, ти можеш себе врятувати. Скажи, де зброя і машина?

— Я нікого не вбивав!

— Спокійно, Тайроне. Знаєш, що сказав про тебе Рей Коутс?

— Він бреше, — відповів Джонс, піднявши голову.

— Я також думаю, що він бреше. Навряд чи ти — гомик. Скоріше він, ось як він жінок ненавидить. Мабуть, йому сподобалося вбивати тих жінок. А ось тобі — навряд чи.

— Ми не вбивали ніяких жінок!

— Тайроне, де ти був вчора о третій годині ночі?

У відповідь — мовчання.

— Тайроне, чому Солодкий Рей сховав машину?

У відповідь — мовчання.

— Тайроне, навіщо ви сховали дробовики, із яких стріляли у Ґріффіт-парку? У нас є свідок, він вас упізнав.

Ані слова. Джонс із заплющеними очима хитав головою, обличчям текли сльози.

— Синку, навіщо Рей спалив одяг, який був на вас минулої ночі?

Джонс заридав уголос, виючи, як тварина.

— Бо на ній була кров, чи не так? Звісно, була, ви ж угрохали шістьох чоловік. Рей усе підчистив, сховав кінці, це він сховав зброю і машину, він був за головного, це він віддавав тобі накази, відтоді як ти підставляв задницю у «Казітасі». Кажи вже, дідько тебе забирай!

— МИ НІКОГО НЕ ВБИВАЛИ! І Я НІЯКИЙ НЕ ГОМИК!

Ед швидко обійшов круг стола, при цьому повільно промовляючи:

— Я думаю, що все було так. Головний у вашій компанії, звісно, Солодкий Рей, Лерой в нього — хлопчик на побігеньках, а ти — просто гладкий лошара, посміховисько. Ви разом були в колонії, обидва туди загриміли за піддивляння: Рею подобалося підглядати за дівчатами, а тобі — за хлопцями. Ну, і обом вам подобалося підглядати за білими, бо білий для чорного — заборонений плід. Ну, ви взяли свої дробовики, свій «меркурій» 49-го року, нагребли «червоних дияволів» у Роланда Наваретта. І потім поїхали у Голлівуд, до білих. Солодкий тебе все стібав, що ти гомік, а ти відмовлявся, мовляв, що це просто дівчат у тюрязі не було. А Солодкий не відставав, усе талдичив: «Доведи, доведи, доведи», і ви почали зазирати у вікна до людей. Вас накривало наркотою, але пора була вже пізня, усі білі красені та красуні позакривали фіранки, так що ловити було нічого. Тому ви поїхали до «Нічної сови», а там всередині стільки білих — і ти не витримав. Бідний жирний гомик Тайрон — тобі просто клямку зірвало. Ти повів хлопців всередину. Там виявилося шестеро осіб — і троє з них жінки. Ви замкнули їх усіх у коморі, зламали касу і змусили кухаря відчинити сейф. Позабирали сумочки й гаманці, витрусили все звідти й облили руки парфумами. І раптом Солодкий каже: «Ану, Тайроне, трахни дівку, доведи, що ти не гомик». Але ти цього зробити не міг, тому почав стріляти, а за тобою почали стріляти вже всі інші, і тобі це сподобалося, тому що ти нарешті перестав тієї миті бути бідним, маленьким, жирним, чорним гомиком…

— НІ! НІ НІ НІ НІ НІ НІ!

— Так! Де дробовики? Зізнавайся і розповідай усе, або підеш просто до газової камери!

— Ні! Я нікого не вбивав!

Ед гримнув по столу.

— Чому тоді ви сховали машину?

Джонс замотиляв головою, розбризкуючи піт.

— Навіщо спалили одяг?

У відповідь — мовчання.

— Де ви взяли стільки парфумів?

У відповідь — ані слова.

— Рей та Лерой спершу зґвалтували тих жінок?

— Ні!

— Он як! Маєш на увазі, ви зробили це утрьох?

— Ми нікого не вбивали! Нас там навіть не було!

— А де ви були?

У відповідь — ані звуку.

— Тайроне, де ти був минулої ночі?

Джонс зайшовся в риданнях. Ед схопив його за плечі.

— Синку, ти чудово знаєш,