Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

—  Діар Ванадіс. — У цей ра​​з мої роздуми перервав посильний.

—  Що в тебе? - спитав я.

— Нам надіслали ноту протесту посли трітірі. Вони загрожують повним розривом дипломатичних відносин за грубе порушення договору,- сказав посильний.

— Було б щось розривати, — сказав я. Ось ще одна проблема: трітірі колись були такими ж нітірі, як і всі ми, але майже відразу після переселення в цей світ вони пішли у воду і згодом переробили свої тіла для життя як під водою, так і на суші. Зараз усі їхні держави розташовувалися під водою і на суші практично неможливо їх зустріти. — Намагалися пояснити появу чужинців?

— Говорили, але в них логіка проста: прийшли з нашого боку, винні ми, — скривився посильний. Він явно не радий спілкуванню з трітірі. Та з ними ніхто не любить спілкуватися. Їм вдалося частково зберегти рівень магічної цивілізації після переходу в цей світ, от і поводяться як зарозумілі виродки. А ось нам, що залишилися на поверхні, не вдалось. Точно зараз невідомо, що відбувалося, але перше тисячоліття називається темним неспроста.

— Вони можуть навести нас на чужинця? — з надією запитав я у посильного, хоч чудово розумів, що ймовірність цього близька до нуля. Трітірі важко погодилися обмінятися посольствами минулого року і розпочати торгівлю артефактами їхнього виробництва.

— Він рухався вздовж кордону западини, де знаходиться їхнє місто. До того моменту, як надіслали стражників, його вже не було в радіусі впливу їх сенсорних мереж, - сказав посильний. Це вже дивно, що навіть такими даними, вони поділилися з нами. — Залишилися лише розмиті сліди міжсвітового хаосу, що спричинило кілька джерел мутагенів.

— Значить, мені не здалося, що каміння, що стикалося з корпусом воза, коли він пробивав собою будинки, стало якимось дивним, — сказав задумливо я. — Гаразд, йди до діара Шлока, нехай думає, як викрутитись із цієї ситуації. Король вимагає, щоб ми найближчим часом дістали чужинців і йому начхати на те, що чужинець сховався в морі, вхід в яке нам заборонено. Відповідно до договору ми можемо використати лише поверхню. Нехай Шлок вигадає спосіб, щоб нас пустили під воду трітірі.

—  Діар, - шанобливо вклонився посильний і покинув кабінет. Мені ж слід добре обміркувати всі факти: щось тут дивне в усьому цьому.

 ***

 Запис у журналі спостережень: день 174

Цілих два дні я тільки й робив, що нічого не робив. Навіть якось незручно стало. Здавалося, щось упускаю, але скільки б не намагався згадати, так і не згадав нічого, про що забув. Сьогодні я вирішив приступати за роботу — треба облаштувати нормальний притулок — і, порадившись із Лінгретом учора ввечері, ми дійшли висновку, що можемо зробити його в цьому лісі. Прогулянки за ці два дні показали, що, попри близьку відстань до міста, ми були з якоїсь причини в глушині. Згідно з розрахунками, під водою подолали не більше двадцяти-двадцяти п'яти кілометрів. Але вчора, таки прогулявшись трохи далі, я не знайшов жодних слідів цивілізації. У морі на горизонті зрідка з'являлися вітрильні кораблі, але вони проходили на значному віддаленні від цього берега.

Оскільки ми тут нічого не знаємо, сенс шукати зручніше для притулку місце не було ніякого. Хто його знає, на що і кого ми можемо натрапити на ці пошуки. А найближчі три місяці я не зможу закосити за місцевого. По-перше, це скафандр, який я маю поки що носити, а по-друге, незнання мови та місцевих реалій. І цей час мені бажано просидіти у безпечному місці.

Тут же за три дні мені здалося досить безпечно. Неподалік звідси є навіть гайок із фруктовими деревами. Аналіз плодів показав, що вони цілком їстівні. Отже, сенсу шукати місце краще немає жодного. Досить заглибитися на пару десятків метрів у глибину, де сховати планетохід і там зробити пару приміщень для мене, а можна і не робити та жити в планетоході. Подивимося у майбутньому.

Досвід підземних робіт у мене вже був, та ще який. Землю топити можна у морі, артефакт для створення тунелю під землю є. Використовуючи його, можна буде і кілька приміщень створити.

Роботи не на один день, та й ґвалтувати себе так, як я робив, коли копав тунель до порталу, не буду. Мені поспішати нікуди - раніше, ніж я позбавлюся скафандра, про інші плани можна і не мріяти.

Запис у журналі спостережень: день 175

Щоб я ще колись їв місцеві фрукти… Так, вони підходять для мого організму, але смак протухлої риби разом із гумою це надто навіть для мене. Та краще я харчуватимуся пайками все життя, ніж ще раз візьму в рот ці погані фрукти. Вже три години минуло з того моменту, як спробував, а смак досі стоїть у роті. Ні вода, ні зубна паста, ні інша їжа не можуть забити цей огидний смак. Тепер я знаю, чим варто годувати ворогів.

Інші досягнення за добу: вдалося визначитися з місцем, де буде вхід у підземне сховище, і зробити пологий тунель-спуск завдовжки п'ять метрів. Потім явно доведеться подумати над осушувачем, бо вже за годину на дні тунелю, було близько сантиметра води.

На сьогодні все. Закінчую писати. У мене попереду урок від Сальміри, яка лише сьогодні перестала на мене ображатись. У планах навчитися змінювати колір світла у «Світляку». Вона вважає, що це просто пустощі, але явно не знає, що якщо мені вдасться зробити ультрафіолетове світло, то можна буде їм стерилізувати все від бактерій. А якщо додати потужності, то й вбивати за його допомогою. Можна з «Світляка»  лазер зробити. Сальміра явно не розуміє, що таке лазер, а ось Лінгрет одразу підхопив ідею та обіцяв подумати, як це можна зробити. На цьому сьогодні закінчую. Час займатися магією.

----

Буду дуже вдячний якщо поставите лайк цій книзі, а також підпишетесь на мій профіль.