Читати книгу - "Врятувати неможливо забути, Ксенія Мур "

Прокинулися ми з Ді, як і передбачив ректор, ближче до обіду. Обидві пом'яті, з мішками під очима та з головним болем. Добре хоч нам знову зілля видали, без нього прийшлося б дуже тяжко.

- Ти як?

- Ти в порядку?

Одночасно спитали ми одна одну і засміялися.

– Нормально все, – відповіла я першою. - Я ж розумію, що батька не повернути. Просто це було так несподівано і так реально, що я дозволила собі повірити в те, що все зміниться і він буде поруч, - зітхнула і поспішила змінити тему, - Ну а ти як?

- Та все вже добре, - відповіла Ді, обійнявши мене. - Я коли зрозуміла, що не можу нічим допомогти, одразу рвонула до ректора. Я не знала, що відбувається. Спочатку подумала, що закляттяя не правильне.

Мені в очі кинулася каблучка, яку дав їй ректор. Слабенька вона, зібрана нашвидкуруч. Якщо додати сюди кілька каменів-стабілізаторів, парочку рун та витримати її у ритуальному вогні буде дуже сильний артефакт. Жаль часу недостатньо, так би, за кілька тижнів, я могла б впоратися. Займуся цим як тільки з принцем все вирішимо.

Мої думки перебило подвійне бурчання животів.

- Пішли на обід, - хихикнув сказала Ді.

Хлопців у їдальні не було, чи вже поїли, чи їх ще О'Ларс не відпустив. Я взяла собі соковитий шматок м'яса, щоб набратися сил перед тренуванням, і шматочок апетитного шоколадного кексу. Мозок теж потрібно підживити, а шоколад для цього саме те.

- Що ж ти такого вмієш, що Айтварас так із тобою носиться? - пролунав мерзенний смішок позаду.

Естель із подружками, куди ж вона без своєї свити, підійшли прямо до нашого столу.

- Пельку стули! - різко кинулася на мій захист Ді.

- Не треба, Ді, - взяла я її за руку, - просто дівчина сама не знає, що крім того, на що вона натякнула, є ще безліч варіантів зацікавити хлопця. Розумом, наприклад. Але їй звідки про це знати?

Студенти, що прислухалися до нашої розмови, голосно пирснули. Естель побіліла від люті, стиснула кулачки і істерично заверещала.

- Мені достатньо слово сказати і ти повзатимеш у мене в ногах!

І не чекаючи моєї відповіді кинулася геть. Купка її посіпак побігли за нею. Я тільки похитала головою.

– Курка! - Злобно прошипіла Ділара.

- Я б навіть сказала - скажена курка, - засміялася я.

Залишок обіду пройшов спокійно, хоча я чула, як хтось із студентів перемивав Естель кісточки. Головне, що не мені, для мене і однієї негативно налаштованої дурепи достатньо.

Розійшовшись з Ді в одному з коридорів, я попрямувала на полігон. Там мене вже чекали захекані хлопці та задоволений О'Ларс.

- Доброго дня! - привіталася я. - А ви хіба обідати не будете?

Хар стрепенувся.

- Грем, а правда, що щодо обіду? – звернувся він до ельфа.

Зам ректора хмикнув, але відпустив хлопців до їдальні.

- Саме позаймаємося з Вами окремо, Лібор.

Проходячи повз, Айт усміхнувся і легенько торкнувся губами моєї щоки. О'Ларс кашлянув, підганяючи хлопців.

- Отже, Лібор, почнемо з розминки. А потім я хочу, щоб ви продемонстрували свої бойові навички. Чи готові?

- Так, грем!

Взагалі-то, розминка має на увазі невеликий комплекс вправ для розігріву м'язів, але не в даному випадку. О'Ларс спочатку влаштував мені біг із перешкодами, у вигляді стін, ровів і канатних доріжок. А після цього ганяв по всьому полігону, шпурляючи в мене пульсари і змушуючи не відбиватися від них, а ухилитися. Доводилося і стрибати, і повзати, і шукати укриття. Але я була дуже задоволена - після фіаско на попередньому тренуванні я вважала, що втратила навички. Ні, нічого подібного! Я жодного разу не потрапила під пульсар, так що форма у мене така ж гарна, як і раніше.

- Чудово, Лібор! – похвалив мене ельф. - Якій зброї ви віддаєте перевагу?

Я задумалась. Мій стилет зараз точно не підходив, я непогано володіла арбалетом, але тут також не той випадок.

- Я не дуже добре володію зброєю ближнього бою, - зізналася я.

- Спробуй романський меч, - почувся голос Айта, - він легкий, можна тримати однією рукою.

Хлопці вже встигли повернутися з обіду і тепер стояли трохи поодаль від нас з О'Ларсом.

Ельф кивнув, підтверджуючи слова старости та призвав саме такий меч.

Ніяких прикрас, рукоятка трохи розширювалася до хрестовини, клинок широкий і прямий, завдовжки трохи більше вісімдесяти сантиметрів.

- На витягнутій руці підніміть його вгору, - скомандував грем. - Оцініть вагу меча. Чи відчуваєте ви його тяжкість?

Ну що сказати? В руку ліг чудово, на вагу він не більше півтора-двох кілограмів. Не дуже важкий, але й не легкий. Айт має рацію.

- Так, все гаразд, - відповіла я.

- Відмінно! А тепер скажіть мені, чи ви відпрацьовували хоч якісь удари з мечем раніше?

Я кивнула.

- Тоді нападайте, - підсумував ельф, - а потім подивимося, що далі робити.

Терміново згадую, чому мене вчили. Ноги трохи зігнути, не плутатися в них, стежити за очима супротивника.

Помах від плеча, зверху вниз – О'Ларс блокує удар. Відскочити від атаки у відповідь, поставити блок.

Так ми і кружляли. Я, в основному, тільки уверталася і блокувала випади, але кілька разів навіть змогла атакувати і змусити О'Ларса змінити позицію.

- Непогано, - сказав він, коли ми закінчили. - Я думав буде гірше, але попрацювати є над чим. Даю пару хвилин на відпочинок, доки я налаштую лабіринт.

Хлопці підійшли до мене. Айт злегка погладив мене по спині, і в цьому абсолютно невинному жесті висловив величезну підтримку. Я вдячно подивилася йому в очі і трохи посміхнулася.

- Будь обережний, друже мій! - з тихим смішком пожартував Хар. - Ось натренує її О'Ларс, - і за найменшу провину вона тобі голову знесе! Навіть у драконячій іпостасі.

Айт тільки посміявся і сказав, що намагатиметься нічого не наробити.

- Чи готові? - пролунав голос ельфа, і спалах світла поглинув усе довкола.

На цей раз, все пройшло набагато краще. Незважаючи на те, що ельф змінив трохи лабіринт, наші дії були злагоджені, і ми досягли поставленої мети. Трохи забарилися, щоправда, біля самої сфери – шукали спосіб її деактивувати. Тут уже відзначився Хар. Він начарував ящик, засунув туди сферу і викачав зсередини всю магію, тим самим перекривши підживлення ззовні. А без підживлення вона просто розчинилася.