Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

- Ненавиджу у тебе! - обірвавши його, розсерджена топаю у пошуках віддаленого куточка аби подалі від нього.

Він не пожартував у відповідь, як зазвичай. Я тільки відчуваю, як він дивиться мені вслід, напружено зіщулившись.

Два дні ми не розмовляли взагалі. Не гризлися, не боролися з люттю, яка невідомо куди пропадала, не намагалися зближуватися або щось дізнатися один про одного. Ерік не брехав, він і правда виявився самим закритим з усіх вульфенів, яких я коли-небудь бачила. Він виявився особливим альфою. ... От дідько! ... Особливим. Я застигла та охолола від цієї думки, а потім відчайдушно погнала її від себе геть.

На цей раз ми вловили звук одночасно, піднявши голови та переглянувшись. Через кілька хвилин показався моторний човен, який  направлявся в нашу сторону. Я зловила питання в очах Еріка «ти готова, якщо що?»  Замість відповіді я підійшла та стала поруч з ним.

Але це виявилися звичайні люди, берегова охорона, яка помітила дим.

- Як ви тут опинилися і де ваш плавальний засіб? - люди у формі зажадали від нас негайного пояснення. - Вам відомо, що цей острів закритий для відвідувань?

- Така справа, - простягнув Ерік, по-дружньому посміхаючись, трохи винувато знизав плечима. - Наші друзі ідіоти вирішили помирити мене з моєю дівчиною, привезли та зіштовхнули нас біля берега. Ми просиділи тут кілька днів в надії, що ці нетями одумаються та повернуться, - такий переконливий, такий привабливий погляд і голос. Я б теж йому повірила. - Ми будемо вам надмірно вдячні, якщо ви допоможете нам забратися з цього чудесного острова.

- Результат хоч є? - зареготав один з чоловіків.

- О, так, - Ерік обійняв мене, ніжно притягнувши до себе, і підігруючи йому, адже за сценарієм я повинна була щось зробити – сяк-так  посміхнувшись, я незграбно цілую його, потрапивши у куточок рота, очманівши від дивно вибухнувших в мені емоцій. - Ми не дарма простирчали тут, повірте. Здається, після всього, що сталося, мені доведеться з нею одружитися! - жартує він, але Ерік теж злегка зблід.

Охоронці розсміялися, запрошуючи нас до човна. Чому коли я його поцілувала, серце Еріка майже зупинилося, а потім забилося так безладно і невпопад? Невже йому так хріново від моєї присутності поруч, або це імітація почуттів так вивела його з себе? Розуміючи, що нам потрібно зберегти образ закоханих, ми не розчіплюючи рук, притулилися одне до одного. Я сіла йому на коліна, поклавши голову йому на плече. Непогане таке випробування на витримку. Не можу зрозуміти, що таке зі мною відбувається, чи то я зараз вперше у житті втрачу свідомість, чи то я більше не контролюю своє звернення, мені одночасно моторошно, погано і як-то добре, що хочеться задихнутися від сліз. Дурний стан! Бачу по Еріку, що йому не краще.

- Що мені зробити, перестати дихати, зобразити непритомність або скинути їх всіх за борт? - шепочу йому тихенько.

- Нічого з перерахованого. Ти розумниця, - і виходячи на наступний рівень витривалості, Ерік запускає свої пальці в моє волосся, наші погляди зустрічаються, мене пробиває струмом, розряд виходить від кожної клітинки його тіла. Я все ж таки не дихаю і, здається, вмираю.

 - Це тобі не стусанами сипати, - шепочучи, посміхається Ерік. - Мені дах  зносить, від цього дико-дивного відчуття, у нашому племені не було навіть схожого прецеденту, але я повинен ще раз спробувати, Нікі , - і ... неможливе повторюється, всесвіт більше ніколи не буде колишнім - я відчуваю, як його губи торкаються до моїх.

Є певні закони життя, за якими вульфени існували безліч століть. Одним з цих законів було протистояння альф, їх несумісність, адже ватажок у зграї повинен бути один, найсильніший, лише тоді зграя могла вижити. Це було так само природно, як для багатьох з нас звертатися і мчати по лісі на чотирьох вовчих лапах, як те, що люди представляли для нас загрозу, як те, що слідом за ніччю настає день.

... Але тепер виходить, що закони ці встановилися не за рахунок наших первісних інстинктів - вони були щеплені нам насильно. Виходить, що ми до цих пір не усвідомлювали на що здатні насправді, і що ж насправді закладено у природу вульфенів! І які помилки нам ще належить розкрити!?  

Ерік поцілував мене. Його розбурхує цей незрозумілий для нас обох стан, немов ми обидва прийняли найсильніший галюциногенний наркотик. Це до чортиків лякає - ми немов йдемо по воді, обертаючи землю власними стопами.

І це ж одночасно тягне бурхливим викидом адреналіну.

Він поцілував мене всього лише раз, а далі боявся поворухнутися. Тому що відчуття у альф вульфенів чутливіше разів у сто. І це був не просто легкий дотик губ - поцілунок був справжній, з проникненням язика, із завмиранням дихання і скажено пульсуючою кров'ю у скронях. Якщо й існувала сила, яка сотворила мій вид, то зараз ми спровокували її на якусь фатальну катастрофу, мені принаймні уявлялося саме так. Не буду стверджувати, що через поцілунок альф на Землю може впасти ще один метеорит або почнуть рухатися тектонічні плити, але в майбутньому це може мати свої трагічні наслідки.

І я знала, що ми з Еріком не станемо говорити про це, але будемо згадувати, міркувати, мучитися спокусою і до жаху боятися повторити це знову. Мені б не хотілося більше ризикувати і так близько підходити до цієї межі і досліджувати глибинний світ альфа суті. Тому що насправді я вже вибрала і люблю іншого хлопця. Моя душа, серце, включаючи тіло - належать іншому.