Читати книгу - "Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта"

Як і слід було очікувати, звістка про те, що ватажок Мстислав має доньку лисицю, розлетілася зі швидкістю блискавки. Вже надвечір навіть останні ледацюги говорили про майбутні зміни.

Втім, смуту ніхто здіймати не поспішав. Адже всі розуміли, що боротьби за владу як такої не буде: Гліб уже оприлюднив своє рішення "заступити на посаду" і всіх це влаштовувало. Син колишнього ватажка мав не тільки право крові, а й встиг самотужки домогтися прихильності та поваги до себе, а в деяких колах - і страху. Тож загалом новину сприйняли швидше навіть позитивно, як можливість змін на краще.

Невдоволеним виявився тільки Північний клан, що також було цілком очікувано: вони ворогували з усіма предками Гліба і на ньому самому не збиралися зупинятися. Ім'я бійця, що від імені клану кине виклик претенденту, ще не назвали, але всі розуміли, що це лише питання кількох днів. Тож поєдинку не уникнути.

А ось тіньовики дійсно здивували. Саме Гліб зумів взяти їх угрупування під жорсткий контроль, завадив  безлічі брудних угод, та й взагалі вивів весь їх бізнес "на світлу сторону", вагомо урізавши їх дохід. Але не дивлячись на те, що тіньовики вважали Гліба своїм найлютішим ворогом,  вони несподівано підтримали кандидатуру Гліба.

Сам Гліб був вражений такою звісткою не менше, ніж уся громадськість. Проте дипломатична нота від глави гільдії, яку Натан привіз разом із "поліціянтами", що здійснили черговий замах на Настю (мерзотники!), однозначно гарантувала лояльність "працівників ножа і сокири".

Словом, все складалося непогано. Справа залишалася за малим – голими руками перемогти найсильнішого вовка.

Гліб узяв рушник і витер піт з чола, відновлюючи дихання. Вже години дві він займався у спортзалі: спочатку спаринг, а тепер ось боксерська груша. Бій відбудеться найближчим часом, і покращувати фізичну форму або відточувати бойові навички вже, безумовно, пізно, але прочистити мозок хороше тренування завжди допомагало.

Задзвонив телефон. Гліб глянув на екран: Андрій, він же Тихий. Добре, отже, є новини від Насті.

- Слухаю, - кинув, як завжди, коротко.

- Вже приземлились в Кіото. Все в порядку. З нами Кет.

Гліб насупився. Мстислав запевнював, що його дочка діяла з мотивів особистої помсти. Можливо, ватажок був правим Але, можливо, що і помилявся.

-  Як так вийшло?

- Каже, що випадково. Натан порадив їй триматися подалі від міста, та і від країни, доки все не владнається, а наш рейс був найближчим.

Так, Натан останнім часом просто в герої цілить! Гліб відчував до цього перевертня явну антипатію - старі рахунки: у минулому їх шляхи вже перетиналися, і одна з "дружніх" зустрічей ледь не вартувала Глібу життя. Однак зараз він був вдячний: у тому, що тіньовики опинилися на його боці, цілковита заслуга Натана. Але найголовніше - він врятував Настю. Та ще й привіз тих двох убивць-невдах, розмова з якими допомогла пролити світло на особу замовника. Точніше – замовниці. Тепер не було сумніву, що за всіма пригодами дівчини стоїть жінка.

- Добре. Стеж за обома. Але Настя - у пріоритеті. - Гліб подумав хвилину й додав: - І не залишай їх вдвох разом.

- Зрозумів. Я також їй не довіряю. Ви ще плануєте прилетіти до Кіото?

- Так, одразу після поєдинку. Наш злодій, схоже, теж десь там. Постарайся утримати Настю від активних слідчих дій до мого прильоту та тримай мене в курсі.

- Слухаю, бос, - і після невеликої затримки: - І це... Гліб Юрійович... Можна одне особисте питання?

- Ризикни.

Гліб здивувався. Його "орли" ніколи не дозволяли собі зайвого. Але Тихий – зелений стажист, і навряд чи просунеться далі. З фізухою в нього проблем не було та й хлопець він славний і вірний, але інші якості... Йому б щось творче чи ближче до природи.

На "тому кінці дроту" почулося важке зітхання:

- Гліб Юрійович, а Анастасія Валеріївна...

– Хто? - здивувався Гліб.

Андрій прочистив горло:

- Анастасія Валеріївна, ну... Настя...

Гліб про себе засміявся: ну Настя дає! Один вечір з хлопцем разом, а він її вже по батькові та на ви! Її б до хлопців Мстислава відправить для підвищення дисципліни в лавах бійців!

- Вона це... ну гарна. І весела, розумна. З характером...

- Я в курсі, - перебив Гліб. - Суть питання?

- У вас із нею є стосунки? Вона справді ваша наречена?

- А тобі що?

- Та цеє...  Подобається вона мені дуже. Я ж знаю, що ви знайомі зовсім недавно і думав, що ваші заручини несправжні, ну, фіктивні. Ви не подумайте, якщо у вас якісь відносини, то я забуду про неї одразу. Але якщо ні... Глібе Юрійовичу, можна я до неї позалицяюсь?

- Ні! - гаркнув Гліб і сам здивувався своєї різкої реакції. Навіть Білий раптом з'явився і загарчав. Думка про те, що біля Насті може крутитися інший хлопець, виводила із себе. - Не смій.

-Тому, що ви заручені?

- Бо ти на завданні! Стеж за її безпекою, а руки тримай при собі.

- Слухаюсь, бос!

Гліб вимкнув і сховав телефон. Потім передумав і знайшов номер Насті.

"Бережи себе" - перечитав повідомлення від неї і посміхнувся краєчком рота. Вона піклується про нього чи це просто шаблонна фраза?

"З прильотом", - набрав нову смс та відправив.

"Бережись жінки з метеликом", - відправив.

"Максим невинний", - написав і відразу ж стер. Це краще він особисто повідомить. Тут довга розмова. А головне – він хотів побачити її реакцію.

"І легше зі стажером, Анастасія Валеріївна", – відправив.

"Постарайся не влізти в неприємності до мого прильоту", - набрав, а потім відредагував: "Постарайся не влізти в неприємності. Злодій теж у Кіото".