Читати книгу - "Хрест із сапфірами"

— Годі, годі, пророче, — глузливо зупинив його Фламбо. — Пам’ятайте, що весь цей світ — лише примара…

Жрець сонячного бога зробив спробу повернутися на свій п’єдестал.

— Йдеться не лише про гроші! — вигукнув він. — Хоча з їхньою допомогою я зміг би поширювати своє навчання по всьому світу. Та йдеться про бажання моєї коханої. Для неї це було святим. Очі Поліни…

Отець Бравн різко підвівся, крісло під ним захиталося. Він був мертвотно-блідий, але аж світився надією; його очі блищали.

— Ось! — дзвінко вигукнув він. — Ось із чого потрібно почати. Очі Поліни.

Високий пророк позадкував від малого священика, ніби був несповна розуму.

— Що ви собі уявляєте? Як ви смієте? — повторював він.

— Очі Поліни., — повторив священик, а його очі заблищали ще виразніше. — Продовжуйте, заради Бога, продовжуйте. Найбільший злочинець, котрого спокусив диявол, після сповіді відчуває полегшення й просвітлення. Благаю вас, покайтеся! Продовжуйте, продовжуйте! Очі Поліни.

— Пусти мене, дияволе! — верещав Калон, пручаючись, ніби зв’язаний велетень. — Хто ти такий? Клятий шпигун! Павук! Плетеш довкола мене своє гидке павутиння! Пусти мене!

— Може, його зупинити? — запитав Фламбо, прямуючи до виходу, тому що Калон залишив двері відчиненими.

— Ні, нехай собі йде, — сказав отець Бравн і зітхнув так глибоко, що, здавалося, це зітхання здатне порушити глибини Всесвіту. — Нехай Каїн іде, він — Божий.

Коли Калон виходив, всі у кімнаті мовчали. А розум Фламбо страждав від питань і здогадок. Міс Джоан Стейсі спокійно перекладала документи у себе на столі.

— Отче, — врешті відізвався Фламбо, — це не лише моя цікавість, це мій обов’язок — знайти того, хто скоїв цей злочин.

— Який злочин? — запитав отець Бравн.

— Той, котрий ми щойно намагалися зрозуміти, — відповів нетерплячий детектив.

— Сьогодні тут було два злочини, — сказав отець Бравн, — вони дуже різні, і здійснили їх різні особи.

Міс Джоан врешті поскладала документи й мала намір сховати їх у ящик. Отець Бравн продовжував, звертаючи на неї не більше уваги, ніж вона звертала на нього.

— Обидва злочинці, — вів далі отець Бравн, — використали одну й ту ж особливість однієї й тієї ж особи, й боролися вони за одні й ті ж гроші. Автор більшого злочину перечепився через дрібнішого злочинця, і той отримав гроші.

— Ой, тільки не починайте читати мені лекцію, — застогнав Фламбо. — Скажіть кількома словами.

— Я можу сказати й одним словом, — відповів його приятель.

Міс Джоан одягла свій діловий чорний капелюшок, по-діловому суплячись перед малим дзеркалом, узяла сумочку й парасолю та неквапливо вийшла з кімнати.

— Правда дуже проста, — сказав отець Бравн. — Поліна Стейсі була сліпа.

— Сліпа?! — повторив Фламбо й повільно випрямився на весь свій величезний зріст.

— Це у них було спадкове, — продовжував отець Бравн. — Її сестра носила б окуляри, якби Поліна не забороняла їй цього. У неї була своя філософія або примха, згідно з котрою вона вважала, що людина не має права піддаватися слабкости. Вона не визнавала, що імла довкола неї посилюється, і хотіла розігнати її з допомогою волі. Вона постійно напружувала зір, і від цього він ще більше погіршувався; та найгірше було попереду. З’явився цей пророк, чи як він там себе називає, котрий наказував їй дивитися незахищеними очами на полудневе сонце. Вони називали це «приймати Аполлона». Ох, якби ці новітні язичники просто копіювали колишніх, то було би менше шкоди! Колишні язичники знали, що незахищене поклоніння Природі має також жорстокий бік. Вони знали, що око Аполлона може руйнувати й осліплювати.

Священик на хвилину замовк, а потім м’яко продовжував, хоча його голос ламався:

— Не знаю, свідомо чи ні той диявол осліпив її, та її сліпотою він скористався продумано. Цей злочин надзвичайно простий. Ви знаєте, що Калон і Поліна їздили в ліфті самі, без допомоги ліфтера; ви також знаєте, наскільки тихо рухаються ці ліфти. Калон піднявся до її поверха, через відчинені двері побачив, що вона щось пише, можливо, саме те, що пообіцяла йому напередодні. Він крикнув їй, що ліфт чекає і, коли вона допише, нехай піднімається до його офісу. Потім натиснув кнопку, тихо піднявся на свій поверх і цілком безтурботно пішов молитися на балкон, на очах у всієї вулиці. А в цей час бідолашна дівчина закінчила писати, побігла до ліфта, щоб швидше побачити коханого, ступила…

— Вистачить! — вигукнув Фламбо.

— Він міг отримати півмільйона за те, що натиснув кнопку, — продовжував низький священик. Він говорив це тим безбарвним голосом, котрим зазвичай розповідав страшні речі. — Та йому це не вдалося. А не вдалося тому, що ще одна людина мала намір отримати ці гроші і знала про сліпоту бідної Поліни. У заповіті є одна деталь, на котру ніхто не звернув уваги: незважаючи на те, що він недописаний і не має підпису Поліни, там усе-таки є підписи міс Джоан і служниці. Джоан підписала документ перша і з характерним жіночим презирством до формальностей сказала Поліні, що та може підписатися згодом. Таким чином, Джоан хотіла, щоб сестра підписала документ без свідків. Чому? Я згадав про сліпоту Поліни й зрозумів: Джоан хотіла, щоб сестрі взагалі не вдалося підписати цей заповіт.

Такі люди, як Стейсі, завжди пишуть вічним пером, а Поліна інакше й не могла писати. Звичка, сильна воля і пам’ять допомагали їй писати добре, так ніби вона все бачила, але вона не могла б сказати, чи в ручці є чорнило. Її ручки дбайливо наповнювала чорнилом сестра, всі, окрім цієї. Чорнила вистачило лише на кілька рядків, потім воно закінчилось. Пророк утратив п’ятсот тисяч фунтів і здійснив одне з найбільш страшних і блискучих убивств в історії людства.

Фламбо підійшов до відчинених дверей і почув, що сходами піднімається поліція. Він повернувся й сказав:

— Ви повинні були дуже уважно придивлятися до всього, якщо так швидко розкусили, що Калон — злочинець.

Отець Бравн здивувався.

— А! Його? — сказав він. — Ні, я намагався зрозуміти міс Джоан і цю чорнильну ручку. А про те, що Калон — злочинець, я знав, перш ніж увійшов до цього будинку.

— Ви, напевно, жартуєте! — вигукнув Фламбо.

— Та ні, я цілком серйозно, — відповів священик. — Кажу ж вам, я знав, що він — злочинець, перш ніж довідався, що він накоїв.

— Але як?!

— Цих язичницьких стоїків, — задумливо сказав отець Бравн, — завжди підводить їх сила. Почувся гуркіт і крик, а священнослужитель Аполлона не здивувався й не оглянувся. Я не знав, що сталося. Але зрозумів, що він цього чекав.

Зламана шпага

Тисячі рук лісу сіріли, а мільйони його пальців