Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Конкістадор 📚 - Українською

Читати книгу - "Конкістадор"

228
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Конкістадор" автора Федеріко Андахазі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 56
Перейти на сторінку:
землю, що захищала їх своїм іменем перед усіма народами, у яких вони гостювали! Їх так довго вважали мешканцями Катаю, що вони вже й самі безмаль не повірили, що походять саме звідти. Й, можливо, вони мали рацію.

Тепер вони йшли морем Сін, обходячи роздуте черево східної частини світу, повсякчас завертаючи у порти: Сайгон, Фучжоу, Сяншан, Сянган, Сянчжоу і Тичжоу. Й що більше міст та селищ вони відвідували, то важче було здолати відчуття, що все навколо їм знайоме, незважаючи на те, що мешики ніколи не були у цих землях. Це відчуття перейшло у цілковитий подив, коли біля входу в один з палаців у місті Тундиньфу мешики побачили зображення Кетцалькоатля, котрого годі було з кимось сплутати.

23

Далека батьківщина

Ось вона, просто перед очима ошелешених воїнів-першопрохідців — перната змія, символ Кетцалькоатля. Виявилося, що в Катаї це зображення так само поширене, як і в Теночтитлані; мешики переконалися в цьому, мандруючи дрібними й великими містами, які були розсипані по всьому узбережжю. Достоту та сама фігура: жорстоке обличчя, ікла, що стирчали з-під м’ясистих губ, роззявлена квадратна паща, жаский погляд, хвилясте зміїне тіло й барвисте пташине оперення — усе це мав і Кетцалькоатль. Кетца вперше відчув упевненість у тому, що земля Ацтлану вже десь неподалік.

Палацові скульптури, сюжети картин і східчасті дахи пагод — усе тут було знайоме й зрозуміле для очей мешика. Якщо, мандруючи Європою, маленьке військо мешиків гадало, що вони ніколи не бачили нічого схожого, то що далі вони просувалися на схід, то більш звичним для них здавався світ. Це враження стало неспростовною правдою, коли вони опинилися біля моста, що поєднував два береги широкої повноводої річки: саме такими мостами Теночтитлан був поєднаний з Долиною. Переправа не лише була подібною, збігалися навіть конструкція та матеріал: очерет, камінь та деревину було використано з тією ж метою. Як і головний міст, який поєднував Імперію мешиків з великою землею, цей міст був завдовжки безмаль п’ятсот кроків і був до того широким, що ним, вишикувавшись, могли проїхати пліч-о-пліч десять вершників. Перетинаючи річку, загін мешиків міркував лише про одне: зараз вони долають час та відстань, йдучи навпростець до своєї далекої батьківщини, до місця, звідки розпочав свій шлях великий Теноч.

Катайський побут багато в чому збігався з мешикським, але найбільше вразило Кетцу однакове поняття про те, як влаштовано всесвіт. Європейський календар мав чимало хиб, потребуючи постійних поправок, та був набагато менш надійним за календар, яким послуговувались у долині Анауак. На свій подив, Кетца зауважив, що один з китайських календарів, що зветься Йі, був тотожним тому, який склав він сам. У календарі Йі було триста шістдесят п’ять днів, розділених на вісімнадцять місяців по двадцять днів кожен, на додачу — п’ять днів святкування, як на великому кам’яному колі, яке створили за задумом Кетци. Символом народу Йі був тигр — цілковитий еквівалент ягуара — символа мешиків. Катайський календар мав два періоди для святкувань — свято Факела та свято Зоряного зеніту, коли зустрічали новий рік. Між ними — сто вісімдесят п’ять діб. Мешики проводили ті ж самі обряди у ті ж таки дні. Ба більше: обидва календарі мали цикли з шістдесяти та п’ятдесяти двох років, що зображали системою кіл. Шістдесятирічний цикл складався з двох концентричних кіл, що налягали одне на одне: перший мав десять небесних стовбурів, а другий — дванадцять земних гілок. Зміщення кіл відносно одне одного відбивало шістдесятирічний цикл, за яким відзначали прожитий час. Цикл з п’ятдесяти двох років теж позначався двома концентричними колами, що мали чотири та тридцять символів відповідно, чи то пак з поділом на триста та двісті шістдесят днів. З іншого боку, невипадковим був збіг п’яти символів у мешикському календарі та в календарі Йі: змія, пес, мавпа, тигр (він же ягуар) та заєць були в обох системах, та ще й на однакових місцях.

Під цим небом, зорі якого рухалися за календарем долини Анауак, мешикське військо продовжувало подорожувати на схід, упевнившись, що їхня загублена прадавня батьківщина стає щодень ближчою. Серце Кетци, здавалося, наче ось-ось вискочить з грудей, коли він нарешті побачив береги землі, яку чимало хто вважав міфічною, легендарною, неіснуючою. Очі мешиків затуманились, коли перед ними постало Первісне місце, Земля чапель, край, з якого розпочав свою путь великий Теноч: загублена батьківщина, Ацтлан.

24

Сон Теноча

Сім пірамід утворювали ритуальний простір. Біля підніжжя найбільшої, дуже подібної до Уей-Теокаллі, розташовувалася площа, від якої йшла широка дорога до жертовного каменя. Кетца з Кейко крокували цією дорогою, немов втрапивши у дивне місто мешканців снів. Усі мешики враз відчули, ніби вже колись ступали по цих каменях, таких знайомих і водночас чужих. Достоту як у Теночтитлані, обабіч Головного храму стояли менші піраміди. Й що більше наближалися мешики, то більше їхній сон обертався на жахіття. Чужинське святилище ніяк не різнилося від ритуального центру на їхній батьківщині, лише від нього зосталося саме руйновище. Це незалюднене місто, сточене вітром та забуттям, здавалося дзеркалом самого часу. Мешики ніби побачили руїни Теночтитлана. Їхні обличчя спотворив жах, ніби вони побачили власні мертві тіла. Ось здіймається храм Сонця, його годі з чимось сплутати. Округла кам’яна будівля зі щербатими стінами — це, певна річ, храм Еєкатль-Кетцалькоатля, бога вітру. Північніше від місцевого Уей-Теокаллі виднілися руїни храму Тецкатліпоки, достоту як у мешикській країні, його розвернуто обличчям на схід. Напроти цього місця, просто на тому самому місці, що й у Теночтитлані, стояв п’єдестал, уже позбавлений скульптури, яка колись уособлювала тлатоані. Зі сходу на захід, за рухом сонця, здіймалися сходи, на початку яких збереглися постаті змії та птаха. Побачивши ці фігури, Кетца отетерів: тут, на іншому боці океану, далеко від власної домівки, вони відкрили походження знака, який супроводжував Теноча під час його мандрівок! Тепер прадавній переказ сповнювався змістом: коли люди Теноча побачили орла, що жер змію, насправді вони бачили перед собою цю скульптуру. Для Теноча орел та змія були не вигадкою, а живим спомином про скульптуру, яка була окрасою колись рідного міста. А ще повсюди зустрічалися тварини родини кошачих — ці звірі, могутніші й небезпечніші за ягуарів, мали оберігати храми.

Загін мешиків крокував уперед, однак можна сказати, що, просуваючись у просторі, вони водночас рухались назад у часі. Вони дісталися своєї прабатьківщини, звідки вийшли першопрохідці й засновники всіх цивілізацій у долині Анауак, а можливо, й решти на південь і північ від імперії.

1 ... 52 53 54 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конкістадор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Конкістадор"