Читати книгу - "Українське письменство"

Ідейне значення Гулакової байки-сатири в українській критиці підношувано надзвичайно високо. Розпочав цю традицію ще Костомаров в «Обзоре сочинений, писанных на малороссийском языке» (1844), підтримав Куліш в «Основі» (1861) і в інших численних висказуваннях. На думку Кулішеву, однієї цієї сатири досить, щоб незбита слава залишилася за її автором в українськім громадянстві. Кониський у «Відчитах» («Світ», 1881—1882) ладен був бачити в Рябкові образ «цілого українського люду, оберненого на кріпаків». Грінченко пророкував, що «Батько і син», «Пан та Собака» «ніколи не забудуться у нашій літературі». Тим часом громадська вага байки, як і художня її вартість, далеко скромніші. Порівняння моралі в Красицького («Pan nie wart sługi») і в Гулака доводить, що в українського автора вона звучить поміркованіше, як у польського; що ж до останнього, то його ніхто не вважав за «розхитувана підвалин» і сатиру його прийнято узивати делікатною, світською, «сатирою в манжетах» (Спасович). Зменшується сатирична ударність байки і її вульґаризмами: натуралістичні подробиці катування Рябка, в зв’язку з характерним слововживанням автора, з його образами, порівняннями — напр., язик у Рябка після кари

Був в роті спутаний, неначе путом з лик, І ґерґотав, немов на сідалі гиндик…—

можуть навести на думку, що Гулак в тих мальовничих рядках зовсім не думає про несправедливість соціальну, що його гумористична вигадливість на образи зовсім у даному разі не до речі і свідчить тільки про брак сатиричного такту.

Учень Гулака-Артемовського з Харківського університету, що, можливо, під його впливом зацікавився польською поезією, Лев Боровиковський значно одноманітніший щодо формального типу байки і бідніший щодо громадського її сенсу. Не повелось йому і в критиці. Куліш, що виспівував таку хвалу Гулакові, без жалю й церемонії назвав байки Боровиковського «тупими».

Про свою залежність від Красицького Боровиковський писав сам у листах до М. О. Максимовича, уважаючи перекладеними з нього п’яту частину своїх байок[527]. І проте Красицькому він зобов’язаний не так сюжетом, як саме формою своїх байок. Майже все, що він писав, за винятком трьох речей, пересланих О. Я. Кониському і нині опублікованих у Зап. н. т. ім. Шевченка, так чи інакше тяжить до епіграматичного апологу, до приказки, ще більше скорочуючи той тип байки, який дав Красицький в обох своїх збірках. Байка Боровиковського остільки намагається стати прислів’ям, чи то ориґінальним, чи то з народного фонду зачерпненим, що дуже часто нехтує не те що деталями, але головними істотними моментами дії. За приклад може нам здатися байка «Хазяїн і Теля», перекладена з Красицького («Chłop і Ciele, Bajki nowe, II, 13). От як читається вона в Красицького:

Nie sztuka zabić, dobrze zabić — sztuka                   Z bajki nauka. Szedł Chłop na jarmark, ciągnąc ciele na powrozie             W lesie, w wąwozie. W nocy burza napadła, a gdy wiatry świszczą: W ciemności spostrzegł wilka po oczach, co błyszczą. Więc do palki; jął machać nie myslawszy wiele: Zamiast wilka, co uciekł, zabił swoje ciele. Trafia się i nie w lesie, panowie doktorzy: Sek pałka, wilk choroba, a cielęta — chorzy.

Шість рядків оповідання в цій байці Боровиковський звів до двох:

Іван хотів теля від вовка боронити, Іван убив теля, хотівши вовка вбити.

Хоч яка коротка байка Красицького, а в ній досить образових деталей: буря в лісі, темнота, світяться вовчі очі, вимахування палицею без жодного обмислення, і нарешті лукаве: