Читати книгу - "Неідеальна потраплянка, Ліра Куміра"

Кордон західних земель. Радник

Я поспішав. Щось гнало мене вперед. Щойно ми вийшли з аномальної зони, як мої воїни обернулися у драконів і попрямували до замку, я ж із помічником готувався до польоту, він мав перенести мене до палацу. Створити портал зараз я не міг, надто багато сил було витрачено. Та й обернення не було для мене правильним вибором: поранена рука говорила про те, що крило не зможе планувати.

Ми прискакали до галявини, де залишили коней, а помічник зміг обернутися. Ронін допоміг забратися на свою спину, і ми полетіли. Було незвично літати в людській іпостасі, але дуже приємно. Думаю, Христині має сподобатися. Обов'язково запропоную їй, щойно моє крило одужає.

Я насолоджувався польотом, тріумфував від радості: «Я лечу додому. До своєї дівчинки. Хоча вона ще не знає, що вже моя». І тут мене пронизав гострий біль у районі серця, і я швидше відчув, ніж почув її слова: «Прошу, прийди. Врятуй мене... Врятуй». Тіна кликала мене на допомогу.

Я подав помічникові знак спуститися на землю, і ми приземлилися біля невеликого струмка. Я набрав у долоні воду і почав шепотіти слова заклинання. Повноцінний портал я зараз не подужаю, але вода буде провідником і сподіваюся у мене вийде «дзеркало шляху». Я знав, до кого мені йти.
- Пане, вам зараз не можна користуватися магією. Ви поранені і витратили багато сил у бою та на відновлення. Давайте продовжимо політ, я постараюся прискоритися, – помічник майже благав.

І тут прилетіло послання від драконів, що вже прибули до замку. Всього кілька слів, і з мене ніби вибили повітря: «Імператор намагається здійснити обряд вінчання. Наречена леді Христина».

- Нііі! – Я закричав, і вода вислизнула із долонь.

Поранена рука практично не слухалася, але я поспішив знову набрати воду. Слова заклинання говорив швидко, але чітко. Я не міг помилитись. Мені повинно вистачити сили. Вода в руках почала набувати форми дзеркала і збільшуватись у розмірах. Ще трохи, зовсім трішечки моїх магічних сил, взятих за рахунок життєвих. Я похитнувся, але втримав дзеркало, і воно стало на зріст людини.

- "Strada di casa", - я промовив останні слова на видиху і зробив крок у портал.

Додому. Для мене Христина – це мій дім, моє все. Вийшов я на майдані перед храмом, що стояв біля замку. В мене вийшло опинитися поряд з місцем подій, і я впевнено посміхнувся. Я побачив своїх людей біля входу, вони оточили воїнів імператора і чекали на мої вказівки.

- Пропустіть, - кинув коротке, дістаючи меч із піхов. Все ж лівою рукою я володів гірше, ніж правою, але мені зараз не доводилося вибирати.

– Нам наказано нікого не впускати. Навіть вас, – вперед вийшов один зі стражників і поважно вклонився.
- Шкода, але я маю пройти, - відповів йому ж, а вже потім звернувся до своїх воїнів. – Затримати їх. Нікому не зашкодити. Усі наслідки я беру на себе.

Пара ударів і стражники втратили свою зброю і стояли із заломленими руками. Все ж таки замкова варта не суперники моїм бійцям. Ми пройшли не одну битву пліч-о-пліч. Їм я довіряв повністю.

Я відрахував всього п'ять ударів серця і шлях до храму вже був для мене відкритий.

Швидко залетів на ганок будівлі і ввійшов усередину. Попереду відразу побачив вогняне кільце, всередині якого знаходились Тіна та Іларій, трохи вбік від них топтався переляканий служитель. Зліва я помітив ще одних учасників подій – намісник ельфів та його наближених.

Здається, вони намагалися допомогти Христині. Що ж, я не забув їхньої зради. З ними розберемося згодом. А зараз імператор:
- Припиніть негайно! - крокую вперед, до самого вогняного кола і, схоже, чую як Христина зітхнула з полегшенням:
- Ельдаре... - шепнула моя дівчинка і впала. Я сіпнувся до неї, проходячи крізь вогняне кільце, яке не завдало мені жодної шкоди. Нахиляюся до маленької і тієї ж миті чую звук зброї, що виймалася з піхв, адже імператор направив на мене свій короткий меч:

- Ельдар, тобі не здається, що ти заважаєш? – холодне примруження та запрошення до бою. Що ж. Приймаємо. Я коротко вклонився і направив клинок у бік монарха.