Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

— Це Хінк. Той, що з кораблями, — представила Лялянівелю одного з гостей Дарка.

І підборіддям ще вказала. Гидливо так. Але прилизаний, цукровий красунчик нічого не зрозумів, судячи по його зверхній посмішці. Лялянівель цього типа уже зустрічав, це він його котом обзивав і по лавці ногами бив.

Другий гість був щупленький, трохи лисенький і погано бачив. Навіть в окулярах він прижмурював очі, силячись щось загадкове роздивитися. В крамниці він почував себе незатишно. І волів би бути де завгодно, тільки не тут. Але його посадити за маленький столик в кутку, вручили чашку з кавою і наказали пити. Мама Дарки наказала, а з нею навіть Лялянівель не ризикнув би сперечатися. Не через таку дрібницю точно.

Дівчата, мабуть продавчині, втрьох зібралися за прилавком і тихо перемовлялися, очікуючи на виставу. Зліва від прилавка, там, де були маленькі двері, які вели чи на склад, чи в житлову частину будинку, стояв здоровань. Розслаблено стояв, склавши руки на грудях. Але в тім, що він в будь-яку мить здатен зірватися з місця і зробити щось нехороше з буянами і крадіями Лялянівель не сумнівався.

Справа від прилавка було три досить великих дзеркала. Коло них стояли ширми, мабуть там можна було щось приміряти.

А іще в кімнаті було чотири вітрини з різними дрібничками. Вішалки з готовими сукнями і костюмами. Стійка з капелюшками і рукавичками. Якісь загадкові скрині і ящики. І іще одна вітрина трохи осторонь від інших, від якої пахло магією. Лялянівелю навіть захотілося підійти до неї і роздивитися. Але це ще встигнеться, зараз головне тип з кораблями.

— Це мій чоловік. Лялянівель, — сказала Дарка Хінку.

Дівчата за стійкою досить дружно хихикнули, а власник кораблів скривив губи і процідив:

— Лялька?

— Ну, я казала, що якісь дурні обов’язково стануть так тебе називати, — сказала Дарка ельфу.

Він спокійно кивнув, беручи цей факт до уваги.

Хінк зневажливо хмикнув і втупився в Дарку. Мов намагався видивитися в ній щось нове і несподіване. А воно все не показувалось і не показувалось.

— Добре, — сказав нарешті, бо з-за дверей вийшла Лєнька і поставила перед другим гостем тацю з печивом. А потім так і залишилася коло столика. І, мабуть, не тільки Лялянівель подумав, що ця жінка може й копняка дати, якщо вирішить, що гостям пора піти з її крамниці. — Скажу все як є, без перемови.

Дарка голосно і зневажливо хмикнула.

— Я розумію, що ти розсердилася і наробила дурниць. Хоч я не так і винуватий. Мене точно тоді опоїли. Підлили щось, щоб нас посварити, — медовим голосом продовжив Хінк. — Я тебе пробачаю, — сказав урочисто.

Дівчата знову хихкнули. Дарка подивилася на дурня саме так, як він того заслуговував. Але він не помічав очевидного і продовжив токувати про щось своє.

— І я знайшов вирішення нашої проблеми, — посміхнувся, як ясне сонечко, у Лялянівеля навіть кулаки зачесалися, так захотілося по цій пиці врізати. — Розлучення. Я питав у законника, — махнув рукою в бік другого гостя. — Все буде просто і легко, бо це нелюдь. Розлучитеся і нехай іде в свій ліс, де йому місце. А ми станемо до нашого весілля готуватися. Що ти там хотіла?

— Наша Велика Мати, який дурень, — із захватом прошепотіло голосом одного темного родича за спиною Лялянівеля. Але він повертатися і пробувати роздивитися нахабу через ілюзію не став. Спостерігати за Даркою було набагато цікавіше.

— Ти ідіот? — спитала вона з таким сумнівом, наче з нею щур взяв і заговорив, причому про ціни на квіткове мило.

— Я все продумав! — смикнувся до неї Хінк, але підходити не став, мабуть згадав, що ця дівчина і кочергою може врізати. — І якщо все зробити швидко…

— Ми  одружилися по ельфійським законам, придурок, — сказала Дарка. — Розбирається твій законник в шлюбних законах ельфів?

Законник помотав головою. Не розбирався і розбиратися не бажав. Але на Хінка слова дівчини враження не справили. Він чув тільки себе, як той глухар.

— І тоді все буде добре. Всі все ж розуміють. Всі знають, що ти просто мені на зло. А насправді тобі потрібен я. І нелюду буде добре, повернеться в ліс і всі проблеми щезнуть. Розумієш?

— Мамо, ми пішли займатися, — сказала Дарка. — А коли цей піде, покажеш амулети? І ми тобі щось цікаве розповімо, добре?

Лєнька кивнула.

Дарка взяла чоловіка під руку і повела до дверей.

Дівчата-продавчині знову хихикнули.

А дурень Хінк скривив губи, а потім як виплюнув:

— Довго я ці вибрекеньки терпіти не буду! Сама вихід шукатимеш, коли опам’ятаєшся!

— Так, так, обов’язково, — обізвалася Дарка і відкрила двері. — Ось що за ідіот, га?

— Даремно він на мене не зважає, — підтримав дружину Лялянівель і зрозумів, що дійсно даремно. Дуже вже хотілося зробити цьому дурню щось погане. Теж ще, пуп землі і мрія всіх жінок.

— Потрібно йому якусь свиню підкинути, — серйозно сказала Дарка.

— Свиню? — перепитав ельф.

— Це вислів такий. Мститися треба. Але так, щоб стояв, обтікав і навіть не дуже розумів, звідки прилетіло, — недобре посміхнулася дівчина, зупинившись посеред невеликого коридора, в кінці якого були ще одні двері.

Лялянівель теж зупинився, спіймав руку дружини і легенько її стиснув.

— Обов’язково щось підкинемо, — пообіцяв.

— І те яйце його рук справа, так, або інакше.

— Да, щоб мені в ліс більше хотілося, — смикнув куточком губ ельф. — Цікаво, де він його взяв? Треба з’ясувати.

— Обов’язково, — Дарка посміхнулася настільки мрійливо, мов про тортури для Хінка думала.

— Так і буде, — припечатав Лялянівель. Посміхнувся, на мить впіймав хвилю мінливого настрою справжнього митця, котрому хочеш, скульптуру ліпи, а хочеш, тортури винаходь. Піднявся разом з нею і зробив саме те, що хотілося від самого ранку — смикнув дружину до себе і поцілував.

І чого вона така висока?