Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер 📚 - Українською

Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Малюк на мільйон" автора Тая Смоленська, Ая Кучер. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 96
Перейти на сторінку:

— Ой, вибач! — скрикує сестра, яка перевернула чашку гарячого чаю на мене.

Підскакую зі свого місця, намагаюся дихати глибоко й не розплакатися перед усіма. Тканина цупкої сукні промокла, стала такою ж гарячою, як чай. Хочеться кричати від болю, і я ледь стримуюся.

— Вибач, — повторює Евеліна. — Я не хотіла.

Мені плювати на її вибачення. Я чомусь упевнена, що вона навмисне це зробила.

— З тобою все гаразд? — Дамір підіймається з-за столу, збираючись підійти до мене.

Я переводжу погляд на сестру. В очах ні краплі каяття. Бачу, що задоволена собою. Губи розтягуються в ледь помітній посмішці.

— Усе просто чудово, я у вбиральню піду, — вимовляю ледь чутно і практично біжу в бік вбиральні, не даючи Алієву наблизиться до себе ні на крок.

Хочеться стягнути із себе капронові колготки якомога швидше. Вони боляче влилися в травмовану шкіру й погіршують ситуацію при кожному моєму русі.

Штовхаю двері у вбиральню й не розумію, що далі. Потрібно було аптечку в адміністратора просити, там напевно від опіків щось є, але мені так хотілося опинитися якомога далі від поглядів рідних і водночас таких чужих людей.

Я підіймаю поділ сукні й прикриваю повіки на кілька секунд. Праве стегно червоне майже до коліна. Посередині величезний пухир.

Так сильно пече.

Набираю в долоньку холодної води й вихлюпую на розчервонілу шкіру. В очах усе розпливається від сліз, вони великими краплями скочуються вниз по щоках.

За що мені це все? Чому я маю переживати всі ці приниження? Ще й від власної сестри. Чому в інших сім’ях сестри люблять і піклуються одна про одну, а в моїй ми немов вороги одна одній? Що я зробила їй? Чоловіка забрала чи її улюблену собачку вбила? Так вона сама від Даміра відмовилася, сама про нього жахи розповідала, істерику батькам закотила, що заміж за нього не піде.

Я впираюся рукою в стіну, хочу зняти взуття, але в цей момент двері різко відчиняються і я завмираю в дивній позі.

Ми зустрічаємося поглядами з Даміром. Він зачиняє двері й у вбиральні оглушливо тихо й тісно стає.

— Ти як, усе гаразд? — запитує, і в його погляді я чітко бачу хвилювання за мене, що збиває з пантелику.

Киваю, розпрямляюся, змахую з очей сльози. Намагаюся перед ним виглядати сильною.

— Навіщо прийшов? Дай мені п’ять хвилин, і я повернуся, — прочищаю горло, відвертаюся від нього, але перед очима опиняється дзеркало й ми знову поглядами зустрічаємося.

— Зустріч закінчено, — він робить крок до мене, опускається переді мною на одне коліно. — Я всіх по домівках відправив. — Тягне вгору сукню і щільно стискає щелепи.

Я завмираю під його поглядом. Не знаю, що пече більше: місце від опіку чи шкіра під його долонею.

— Потрібно до лікаря звернутися. Я відвезу тебе в клініку, — похмуро розглядає розчервонілу шкіру на моїй нозі.

— Не потрібно, Даміре. Усе не так погано, як виглядає. Заїду в аптеку і все добре буде. Тільки колготи зніму, тканина в шкіру впилася. Робить боляче.

— Нумо допоможу, — пропонує Алієв і торкається рукою моїх лоферів. Чекає, коли я ногу підійму, щоб він міг взуття з моїх ніг стягнути.

— Я сама можу, — протестую, але він не звертає увагу на мої слова, робить, як вважає за потрібне.

— Обіпрись рукою в стіну, щоб не впала, або за мене тримайся.

Під його пильним поглядом позбуваюся колгот. Не можу стримати скрик болю, дихаю глибоко-глибоко.

Цієї миті у двері хтось стукає.

— Це адміністратор, напевно. Я просив аптечку принести.

Дамір відчиняє двері рівно настільки, щоб можна було просунути тюбик мазі.

— Нанесеш на шкіру, має полегшати. Давай сюди, — забирає в мене тілесного кольору капрон і викидає у відро для сміття.

Я дозволяю йому нанести на шкіру прозору мазь. Терплю, переривчасто дихаючи. Він намагається робити це обережно, але все одно боляче. Схлипую.

— Заспокойся, тобі нервувати не можна, — Дамір закручує кришечку на тюбику й долонею жорстко з моїх щік стирає вологу, а я нічого із собою вдіяти не можу. Ця швидкоплинна турбота його й ласка роблять ще гірше.

Відвертаюся, стискаю пальцями гранітну стільницю. Плечі тремтять, я плачу.

— Я не можу так більше, Даміре. Я хочу поїхати, відпусти мене, га? — кажу хрипко, з останніх сил слова із себе виштовхую. — Ти ж бачиш, сім’ї в мене немає. Сестра тільки й рада щоразу зробити мені боляче. І фізично, і морально. Прошу тебе, дай мені розлучення і дозволь поїхати. Мені начхати на спадщину і все інше, я просто нарешті хочу спокою й повернутися до колишнього життя. А ще народити здорового малюка.

Між нами повисає гнітюча тиша. Мені здається, що зараз Алієв знову на мене розлютиться, почне сипати звинуваченнями, заборонить виходити з дому. Але, на мій подив, він спокійно й холодно вимовляє.

— Добре. Я дам тобі розлучення.

Від несподіванки мої очі розширюються. Я різко повертаюся до нього. Мені почулося?

1 ... 53 54 55 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"