Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

Я повернувся до Банерджі:

— Сержанте, будь ласка, передайте мені доказ «А».

Із коробки, що стояла на підлозі, Банерджі дістав заплямовану кров’ю записку, яку запхали до рота Мак-Олі. Розправив її і передав мені.

Чорнило трохи потекло, плями стали червонувато-брунатними, але слова розібрати можна було. Я поклав записку на стіл перед Сеном.

— Упізнаєте? Знайшли в роті покійного.

Сен роздивився її і гірко розсміявся.

— Оце і є ваш доказ, капітане? Клаптик паперу? — Він кивнув на Банерджі.— Ваш лакей прочитав записку?

Я зрозумів, що не показував її Не Здавайся. Нерозважливо з мого боку, але ми з сержантом іще не познайомилися, коли знайшли цей папірець, і, враховуючи все, що відтоді сталося, я просто забув це зробити.

Сен про все здогадався, побачивши моє обличчя.

— Ні? Не схоже. Може, варто йому показати? Він скаже, що я не міг її написати... Якщо він, звісно, не боягуз.

Позаду мене Банерджі шумно втягнув повітря. Я підняв руку, доки він не встиг проковтнути наживку. Не можна дозволяти Сенові диктувати умови допиту і не можна визнавати, що Банерджі не бачив записки.

— Чому ви написали цю записку, Сене? — запитав я.

— Ви мусите знати, що я її не писав. Гадаю, жоден бенгалець не міг її написати. Її явно сфабрикували ваші люди, щоб мене скомпрометувати.

— Можу запевнити вас, що це не так. Я сам знайшов цю записку.

Сен зітхнув.

— У такому разі маємо проблеми, капітане. Ви заявляєте, що не вірите, коли я кажу, що не писав цієї записки. А я не можу повірити, коли ви кажете, що її писали не ваші люди, щоб звести наклеп на невинного індійця. Ми обидва вважаємо, що інший бреше. Може, один із нас дійсно бреше, але існує ймовірність, що ми обидва кажемо правду. Кожен має вибір: вірити чи ні в хороше в душі опонента.

Дозвольте запитати, капітане. Якщо, за вашими словами, це застереження британцям написав я, чому ж воно бенгальською? — Він вказав на Дігбі.— Хоч цей факт і дратує помічника інспектора, я ж маю чудову англійську освіту. Чому б мені не написати його англійською?

— Це ж очевидно! — не витримав Дігбі.— Щоб поставити під сумнів свою вину, якщо тебе схоплять!

Сен похитав головою, немов розчарований неймовірною тупістю дитини. Повернувся до мене.

— Справді, капітане, хіба це правдоподібно? Хіба я б так учинив, сподіваючись, якщо мене спіймають, посіяти сумніви в серцях моїх обвинувачів? Яка мені від того користь? Невже лише в тому, щоб звернутися до славетного британського чуття чесної гри? Хіба матиму я можливість постати перед судом присяжних? Авжеж ні! Усе, на що я можу розраховувати,— пародія на суд і куля або петля. Але я не боюся помирати, капітане. Я вже давно прирік себе на мученицьку смерть. Просто хочу, щоб мене замучили за те, що я робив, а не навішували на мене чиїсь гріхи.

Я відкинувся на спинку. Так допит нічого не дасть. Наївно було з мого боку очікувати швидкого зізнання.

— Розкажіть про напад на поштовий Дарджилінга,— змінив я тему.— Що саме ви шукали?

Сен здивувався.

— Не розумію, про що ви?

— Ви нічого не знаєте про напад на цей потяг у четвер уранці?

— Ви збираєтеся повісити на мене всі нерозкриті справи? — запитав він.— Як я вже сказав, я повернувся закликати до ненасильства. Ані вбивство англійця, ані напад на потяг, про які ви згадали, не мають ніякого відношення до мене і моїх товаришів.

Я поглянув на годинник. Уже майже годину ми топчемося на одному місці. Час міняти тактику. Я дістав пачку «Кепстанс» і запропонував одну Сену. Він узяв сигарету тремтячою рукою. Банерджі витяг сірники, запалив один і простягнув йому. Сен глянув на сержанта з огидою і відклав сигарету. Сірник обпалив палець Банерджі. Він потрусив рукою і погасив вогонь.

Сен повернувся до мене.

— Вибачте, але я нічого не прийму від людини, яку вважаю зрадником свого народу.

— Але ж у мене сигарету ви взяли!

— Ми з вами — по різні боки,— пояснив він.— Як би ми не відрізнялись, але я визнаю ваше право захищати свої принципи. Вам теж варто визнати моє право захищати те, у що вірю я. Але ж він,— змахнув рукою в напрямку Банерджі,— співучасник поневолення власного народу. Від нього я нічого не прийму.

Банерджі поморщився, немов з трудом утримував язика за зубами, в очах його вперше спалахнув гнів.

— А хіба,— поцікавивсь я,— посилаючись на вашу нову мантру терпимості й розуміння, вам не варто спочатку дізнатися про причини служби сержанта в поліції, а вже потім його засуджувати? Скажу вам більше: якби не він, ми з вами обидва загинули б минулої ночі.

Сен помовчав. Урешті-решт узяв сигарету і потягнувся до Банерджі.

— Перепрошую, сержанте. Старих звичок позбутися важко. Я не мав права засуджувати вас без доказів. Сподіваюся, що і ваш капітан дотримується таких само принципів.

Сен курив, неквапливо смакуючи кожну затяжку. Коли залишається так мало, заради чого варто жити, людина приділяє багато часу тим задоволенням, які ще лишилися. Його легко зрозуміти. На його місці я б зробив так само. Він закінчив, і ми почали все спочатку: ті ж самі запитання, ті ж самі відповіді. Знову Сен заперечував, що має відношення до вбивства Мак-Олі і напад на поштовий потяг. Знову заявляв про свої нові плани на мирні зміни, захищав їх із пристрастю щойно наверненого. Логіка його була спокусливо привабливою. Не раз мені довелося нагадувати собі, що переді мною самовпевнений терорист, ватажок організації, яка нівечила і вбивала не лише англійців, а й індійців, військових і цивільних. Його удаване перетворення на людину миру було аж занадто зручним.

Переконаний, він здатен збрехати, може казати що завгодно, аби посіяти в моїй душі сумніви. Я ж його ворог, утілення всього, із чим він бореться все своє життя. Та попри все я починав сумніватися. Правдиві чи ні його слова, але деякі речі здавалися дивними, як от записка, знайдена в роті Мак-Олі. Навіщо і справді Сенові писати її бенгальською, якщо він пише і розмовляє англійською не гірше за інших? І чому він так наполягав,