Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Бунгало, Сара Джіо 📚 - Українською

Читати книгу - "Бунгало, Сара Джіо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бунгало" автора Сара Джіо. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 61
Перейти на сторінку:
його знайдете. — Лорен сплеснула руками і скрушно похитала головою. — Це було так романтично. Ми з Греґом уболівали за нього. Було так зворушливо спостерігати, як рік у рік він долає такий складний шлях, особливо для людини в такому стані.

Лорен узяла руку чоловіка й ніжно її погладила. А я майже підскочила в кріслі:

—Людини в такому стані? Що ви маєте на увазі?

—Ви не знаєте? — примружився Грег.

—Чого не знаю?

Лорен невдоволено глянула на Ґреґа та нахилилася до мене, наче збиралася повідомити щось жахливе.

— Містер Ґрін був на інвалідному візку. Залишився паралізованим після війни.

Я схопилася за груди, намагаючись заглушити біль. Паралізований.

Заплющивши очі, я пригадала сцену з паризького госпіталю. Вестрі лежав і дивився на Кітті. А якщо він відмовився зустрітися зі мною через гордість, а не через стосунки з Кітті?

—Я розумію, що важко це все чути, — сказала Лорен. — Вибачте, якщо ми забагато вивалили на вас. Просто ми стільки років спостерігали за цим милим чоловіком і його незавершеною історією та сподівалися, що побачимо розв’язку. Це просто диво, що ви тут, Енн. За стільки років ми вже облишили надії побачити вас.

Я дивилася на записник, намагаючись хоч щось збагнути.

—А що з Вестрі? Де він зараз?

—Ми не знаємо, — засмучено мовила Лорен. — Він уже п’ять років не приїжджав, і ми боїмося, що...

Ґреґ поклав долоню на руку Лорен, наче благаючи її замовкнути, і сказав:

—У вас є блокнот. Прочитайте його, можливо, знайдете там підказку.

Я підвелася з крісла.

—Дякую, щиро дякую вам за все. Я мушу повертатися в готель. На мене чекає онучка.

Лорен теж встала:

—Ми проведемо вас, міс Келловей.

—Не треба, я сама. І дякую вам.

Стежка вивела мене назад на пляж, і я побрела, долаючи біль у ногах й опір піску, так швидко, як тільки могла. І молила Бога, щоб не запізнитися.

Розділі 17

Ранкове світло залило балкон, і я вмостилась у плетеному кріслі. Дженніфер вийшла на пробіжку й повернеться за годину. Я взяла записник Вестрі, перегорнула зморщену від вологи першу сторінку й пірнула в знайомий почерк.

23 серпня 1959 року Моя найдорожча Кліо!

Це перший лист до тебе, написаний на острові, де ми бачилися востаннє. Де попрощалися серед гулу аеродрому, і літаки понесли нас в різні точки планети. Я повернувся до бунгало 23 серпня, у день нашої першої зустрічі, сподіваючись знайти тут тебе чи хоч згадку про тебе. Минуло вже майже двадцять років, але ти завжди в моїх думках і серці. Ти будеш рада почути, що бунгало витримало ці роки. Тут усе таке, яким ми його залишили. Подих бризу розвіває штори. Столик і крісло. Ліжко. Бракує тільки тебе.

Як би я хотів, щоб ти була тут, кохана. Як би хотів обійняти тебе, як колись. Я знаю, що ти деінде, живеш власним життям, і я не хочу в це життя втручатись. А серце тужить за тобою. І завжди тужитиме. Тому кожного року я повертатимуся сюди в день нашої зустрічі та сподіватимуся, що наші шляхи перетнуться ще раз. Залишаю блокнот у поштовій скриньці й несамовито чекаю на твій лист і на тебе.

Твій Ґрейсон

Я опустила блокнот, чудуючись із листа, який ішов до мене практично п’ятдесят років. Він досі мене кохає. Господи, він досі мене кохає. Як і я його. Моя любов не зменшилася ні на йоту — ні 1959-го, ні сьогодні. Він пише, що в бунгало все таке, яким ми його залишили. Але ні слова про картину. Я перегорнула сторінку та взялася читати далі.

23 серпня 1960 року Моя найдорожча Кліо!

Не заперечуватиму: серце згорало від нетерпіння, коли я відкривав поштову скриньку та виймав записник. Воно сподівалося побачити рядки, написані твоєю рукою. А ще краще — саму тебе. Та я вже стільки років чекав, тож зачекаю ще один. Я буду терплячим, кохана. Обіцяю.

Час спливає, і я багато думаю про це все. Не можу зрозуміти, чому ти не відповідала на мої листи з паризького госпіталю і не приїхала зустрітися зі мною. Кітті казала, що ти вийшла заміж, але спершу я не міг у це повірити. Невже ти змогла вийти заміж і забути наше кохання?

Хай там як, а я вже змирився. Проте досі сподіваюся, що ти повернешся і ми знову будемо разом. Я розумію, що життя триває, але часточка мене не зможе сповна насолоджуватися ним до возз’єднання з тобою.

До наступного року, кохана.

Грейсон

Я захряснула записник — від хвилювання, від болю — і просто не могла читати далі. Кітті збрехала мені в госпіталі. Вона перехоплювала його листи. Чому вона так учинила? Якби я одержала лист від Вестрі, усе могло б скластися інакше.

Стукнули двері — повернулася Дженніфер.

—Там прекрасний ранок, бабусю. Тобі варто прогулятися.

Я підвелася з крісла, обережно поклала блокнот у сумку й дістала натомість лист від Женев’єви Торп.

—Гадаю, пора їй зателефонувати, — сказала я, упевнена, як ніколи.

* * *

Дженніфер сіла поруч на ліжку, а я набрала номер і слухала гудки. Один, два, три.

У слухавці озвався жіночий голос і швидко сказав щось французькою, але я не зрозуміла.

—Добридень, — мовила я. — Мене звати Енн Келл... Енн Ґодфрі. Я хотіла би зв’язатися з Женев’євою Торп.

Жінка перейшла з ідеальної французької на бездоганну англійську.

—Ох, так, добридень, Енн. Це Женев’єва.

—Я тут. — Певність раптом полишила мене, але відступати було пізно. — Я зараз на Бора-Бора.

—О боже, який чудовий сюрприз! — сказала вона. — Коли я надсилала листа, то не дуже сподівалася на відповідь. А на те, що побачу вас, тим більше. Ми могли б зустрітися особисто, поки ви тут?

—Так. Для цього я і приїхала.

—Можливо, сьогодні? Чи це зарано?

—Ні, якраз чудово. Ми зупинилися в готелі «Аутреґер». Можливо, вип’ємо чогось увечері?

—Залюбки. Я чекала на це багато років.

— Мабуть, я також, — мовила я. — До вечора.

Я поклала слухавку, сподіваючись, що не скоїла дурниці.

* * *

—Столик на двох? — запитала адміністраторка, коли ми з Дженніфер увійшли до ресторану.

— Ні, ми чекаємо ще одну гостю.

Коли я сказала це, з-за барної стійки підвелася жінка та через усю залу помахала нам. Вона була ефектна, мініатюрна й рожевощока. Світло-коричневі кучері зібрані золотою шпилькою.

— Вітаю, — сказала вона,

1 ... 53 54 55 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бунгало, Сара Джіо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бунгало, Сара Джіо"