Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

«Я лишу собі ковдру, пане наглядачу!» — одразу викрикує 7258-й (Габбі недолюблює 416-го).

«А що інші скажуть?»

«Лишаю ковдру собі», — говорить Пол (5704), наш колишній лідер бунтівників.

«Як щодо 5486-го?»

Відмовляючись поступитися соціальному тискові, 5486-й демонструє симпатію до засмученого 416-го. Він воліє лишитися без ковдри, щоб 416-му не довелося залишатися в одиночній камері ще на один день.

Барден кричить на нього: «Нащо нам твоя ковдра!».

«Тепер вам потрібно дійти якогось спільного рішення».

Барден, що зайняв позицію пихатого маленького авторитету, береться в боки і, помахуючи кийком якомога частіше, походжає вздовж кожної з      камер. Він повертається до камери «Сержанта» і питає: «Що ти про це думаєш?».

На подив, «Сержант» спускається з моральної висоти, що тепер обмежується тільки невживанням матюків, і говорить: «Якщо двоє інших хочуть лишити собі ковдри, то я також лишаю». Його зрадницький голос виявляється вирішальним.

Барден вигукує: «У нас три проти одного!»

Гельманн повторює це повідомлення голосно і виразно, щоб усі почули. «У нас три проти одного». Він зіскакує зі стола і кричить у Яму: «416-й, ти проведеш там ще якийсь час, тож звикай!»[99].

Гельманн гордо переходить Двір, за ним слухняно йде Барден і неохоче плентається Лендрі. Здобуто очевидну перемогу в безкінечній війні між охоронцями й організованим спротивом в’язнів. Справді, для охоронців це був важкий робочий день, але тепер вони можуть насолоджуватися смаком перемоги в цій битві волі та розуму.

РОЗДІЛ 7

Сила умовно-дострокового звільнення

З технічного погляду наша Стенфордська в’язниця більше нагадувала окружний слідчий ізолятор, наповнений групою підлітків, яких затримала в неділю міська поліція Пало-Альто з метою досудового утримання під вартою. Зрозуміло, що ні для кого з цих удаваних злочинців не встановлено дату суду і жоден з них не має юридичного представника. Хоча завдяки пораді в’язничного капелана МакДермотта матір одного з ув’язнених потурбувалася про адвоката для свого сина. Після наради всього персоналу, включно з начальником Дейвидом Джаффе і «психологами-консультантами» (аспірантами Крейґом Гейні та Куртом Бенксом), ми вирішили провести слухання з умовно-дострокового звільнення (УДЗ), навіть попри те, що такого не практикують на ранній стадії процесу.

Це дало б можливість побачити, як кожен в’язень скористається неочікуваною нагодою достроково вийти з ув’язнення. Дотепер усі арештанти проявляли себе лише як окремі актори в ансамблі інших. Слухання відбуватимуться в приміщенні за межами тюремних декорацій, тож ув’язнені матимуть змогу трішки відпочити від гнітючої вузької території підвалу. Вони зможуть вільніше почуватися, висловлюючи власні емоції і почуття в цьому новому середовищі, де будуть й інші особи, не пов’язані безпосередньо з персоналом в’язниці. Ця процедура — одна з формальностей у нашому в’язничному дослідженні. Слухання з умовно-дострокового звільнення — так само як і вечори відвідин, візит капелана чи очікуваний візит громадського захисника — надає в’язничному експерименту достовірності. Нарешті, я б хотів побачити, як наш в’язничний консультант Карло Прескотт поводитиметься в ролі голови нашої комісії з умовно-дострокового звільнення. Як я зазначав раніше, Карло зазнав невдачі в багатьох слуханнях з умовно-дострокового звільнення за останні сімнадцять років. Тільки нещодавно його звільнили за «хорошу поведінку», після того як він відсидів термін за збройне пограбування. Чи проявлятиме він співчуття до ув’язнених, чи стане на їхній бік як особа, що сама просила колись про дострокове звільнення?

Слухання відбуватимуться на першому поверсі будівлі факультету психології Стенфордського університету, в моїй лабораторії — просторій кімнаті з укритою килимами підлогою, оснащеній обладнанням для відеозапису і прихованого спостереження через спеціально розроблене тоноване скло. Четверо членів комісії сидітимуть за шестигранним столом. Карло — у центрі, з одного боку — Крейґ Гейні, з іншого — аспірант і секретарка. Обоє майже нічого не знають про наш експеримент і допомагають нам добровільно. Курт Бенкс виступатиме в ролі офіцера, що супроводжуватиме кожного ув’язненого з в’язниці до приміщення умовно-дострокового слухання. Я записуватиму процес із сусідньої кімнати.

У середу зранку з восьми ув’язнених, що залишилися (8612-го ми відпустили), четверо потенційно мають право на дострокове звільнення завдяки хорошій поведінці. Їм надали можливість просити про розгляд їхньої справи і написати офіційне прохання з поясненням, чому вони, на їхню думку, заслуговують умовно-дострокового звільнення нині. Решту в’язнів комісія зможе вислухати наступного разу. Однак охоронці наполягають, що ув’язнений 416 не заслуговує такої можливості, бо постійно порушує правило № 2 — ув’язнені повинні їсти у відведений для споживання їжі час і лише в цей час.

ШАНС ПОВЕРНУТИ СОБІ ВОЛЮ

Охоронці денної зміни вишиковують чотирьох ув’язнених у Дворі, як зазвичай відбувається щовечора перед останнім відвідуванням туалету. Кайдани на ногах одного ув’язненого з’єднано з ланцюгом наступного, на головах великі паперові пакети, щоб арештанти не знали, як із в’язниці дістатися до кімнати, де відбуваються слухання, чи в якій частині будівлі вони перебувають. Їх садять на лавку в холі біля кімнати для слухань. З ніг ланцюги знімають, та вони сидять непорушно в наручниках і з паперовими пакетами на головах і чекають, доки Курт Бенкс вийде з кімнати й покличе кожного окремо за номером.

Курт, пристав, зачитує вголос заяву ув’язненого про дострокове звільнення, а потім — заяви охоронців із запереченнями. Він супроводжує кожного і садовить праворуч від Карло, який керує процесом. Порядок розгляду справ — Джим (4325), Ґленн (3401), Річ (1037) і врешті-решт Габбі (7258). Виступивши перед комісією, кожен по черзі повертається на лавку в передпокої, де сидить скутий наручниками і з пакетом на голові, доки не завершиться засідання комісії і всіх ув’язнених не відведуть назад, до в’язниці у підвалі.

Перед появою першого ув’язненого я перевіряю якість відеозапису. Найдосвідченіший з нас, Карло починає знайомити новачків з деякими основними нюансами діяльності комісії з умовно-дострокового звільнення. (Його монолог у додатку[100].) Курт Бенкс, відчувши, що Карло наміряється виголосити одну з тих довгих промов, що ми часто чули під час курсу в літній школі, поважно заявляє: «Починаймо, час спливає».

УВ'ЯЗНЕНИЙ 4325 ВИПРАВДОВУЄТЬСЯ

Ув’язненого Джима (4325) доправляють до кімнати, знімають наручники і дозволяють сісти. Він великий, кремезний хлопець. Карло одразу кидає йому виклик: «Як ти опинився у в’язниці? Чим можеш виправдатися?». Ув’язнений відповідає цілком серйозно: «Сер, мене звинувачують у збройному нападі. Однак я не визнаю себе винним у цьому злочині»[101].

«Невинен? — Карло вдає здивування. — То ти хочеш сказати, ніби поліцейські не знали, що роблять, коли тебе арештовували, і що сталася