Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

українських козаків», автором якого був особисто І. Полтавець. Незважаючи на назву, цей документ фактично є проектом програми нового «козацько-хліборобського» політичного угруповання. Його положення переважно були скопійовані з програми Української демократично-­хліборобської партії426, але із суттєвою відмінністю: владу в Україні повинен був очолювати гетьман, а державний лад мав базуватися на «підвалинах політичного і національно-історичного минулого козацької України»427.

Лейтмотивом політичної частини «Статуту» був заклик до єднання всіх національних сил навколо ідеї української державності та припинення міжпартійної боротьби: «Щодо сучасного керування Україною, то козачество вважає, аби на чолі його стали люде з великім національним почуттям і патріотично виховані до рідного краю, а також досить державно освічені, не рахуючись з їх класовим положенням»428.

Найважливішим з економічних питань І. Полтавець визначив аграрну реформу, яка повинна була перетворити Україну в майбутньому на «край високо розвиненого, інтенсивного хуторського хозяйства». У зв’язку із цим зазначено, що «козачество безумовно визнає необхідним негайно приступить до широких аграрних реформ для блага хліборобського населення України, положивши в основу їх незиблеме право власности, відповідаюче ісконним і незмінним переконанням українця козака-хлібороба»429.

Статут також проголошував потребу забезпечення широких загальнолюдських та демократичних прав і свобод, рівність громадських прав для всіх, ліквідацію будь-яких станових привілеїв.

Компромісною та виваженою була позиція і в мовному питанні. Наголошуючи на нагальній потребі поширення освіти та культури, І. Полтавець визнавав, що це питання має розвиватись «еволюційно», і тому «козачество стоїть за повільну українізацію нашого культурно-­національного життя по наших зденаціоналізованих городах і за частинне, в мірі потреби, вживання ще де який час російської мови для вислову українських по духу і напрямку ідей»430.

Водночас відчутною є жорсткість і твердість у ставленні до представників інших національностей та до їхнього права на владу: «Як партія козацько-хліборобська ми дбатимемо, щоб хліборобська частина української демократії заняла в процесі творення нашого вільно-­козачого життя таке становище, яке відповідає її кількости (85 % всієї людности) і силі. Політична влада в Україні повинна належати представникам українського козацтва і селянства — город не повинен діктувати свою волю українському козаку-хліборобу.

[…] За горожанами України неукраїнської національності ми визнаємо всі їхні культурно-національні права. Але одночасно ми маємо вимагати од національних меншостей, які живуть на нашій землі, щоб інтереси цієї землі були для них так само близькі та дорогі, як і для нас, і щоб ідея Вільної України зустріла в них не ворогів, а прихильників і оборонців. Всякі ж шкідливі заходи меншостей, ми козаки будемо поборювати всими силами»431.

422

Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень — грудень 1918 р.). — Х., 2000. — С. 308.

423

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 83.

424

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 83зв.

425

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 88.

426

Див.: Українські політичні партії кінця ХІХ — початку ХХ століття. Програмові і довідкові матеріали. — К., 1993. — С. 129—143.

427

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 6.

428

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 6.

429

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 7.

430

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 7.

431

Статут українських козаків. — К., 1918. — С. 5.

П. Скоропадський зі свитою після візиту до німецького командування

У Статуті передбачені достатньо демократичні можливості вступу до козацьких громад. Козаком міг стати «…кожний українець, не лічучись з його класовим положенням, але не обмежений в правах по уголовним законам»432. У зв’язку із цим першочерговим завданням було домогтися «…щоб всі козаки, як ті, які рахуються такими з стародавніх часів, так і вільні, які склалися під час революції, були стверджені в козацькому стані»433.

Основною умовою вступу було визнання Програми та Статуту козацького товариства.

При цьому йшлося про формування насамперед козацьких громад, до складу яких увійшли б не лише самі козаки, а й їхні сім’ї, члени яких також вважалися б козаками. Козацьке товариство повинно було мати права юридичної особи, а його члени поділялися на дійсних, почесних, стариків і козаків. На чолі козацьких громад була ГКР, а безпосереднє керівництво здійснювали місцеві ради з виборними отаманами на чолі.

Окрім того, для формування з козаків бойових підрозділів при кожній громаді мала бути заснована січова організація як «спортивно-­військовий відділ», що готувала до військової служби «муштрові сотні»434.

У Статуті достатньо детально регламентовано нові козацькі порядки, аж до детального опису одягу, клейнодів, відзнак, прапорів та хоругв (як уже зазначено, до цього І. Полтавець мав хист і бажання). Проте в ньому чітко не визначено стосунків козацтва та регулярної армії, ставлення козаків до військового обов’язку. Згадка про «військову владу», за розпорядженням якої козаки мали б нести державну охорону, дає підстави думати, що козацтво від загальної військової повинності мало бути звільнене435.

Водночас є інша характерна річ — сформоване козацтво мало перебрати до своїх рук владу на місцях: «Аби в тих селах, містах та хуторах України, які будуть складатись з козаків, вся адміністративна влада переходила до рук їхніх отаманів»436. Як і за часів Центральної Ради, І. Полтавець пропонував передати владу на місцях козацьким отаманам.

Десятого серпня гетьман затвердив проект закону про відновлення українського козацтва і скерував його до Ради Міністрів. Згідно із законом ключову роль у відродженні та діяльності козацтва мала відігравати разом із гетьманом ГКР, а умови прийому в козацтво, права козаків, вибори членів місцевих рад тощо визначав би козацький статут437.

До козацької реформи готувалися ґрунтовно й інтенсивно. Окрім уже проаналізованого, слід згадати чисельні та деталізовані проекти штатних розписів козацьких підрозділів, кошторисів, у яких розраховано суми державного фінансування козацтва, подано доповідні та пояснювальні записки, у яких обґрунтовано потребу відродження козацтва в Україні438. Більшість із цих документів розробляв Організаційний відділ по формуванню козацького війська при Генеральному штабі, очолюваний М. Фисенком. Саме М. Фисенко розробив проект «Статуту про Українське Козацьке військо», що розкриває важливі деталі козацької реформи і має принципові відмінності від «Статуту» І. Полтавця.

У «Статуті про Українське Козацьке військо» запропоновано формувати козацьке військо лише з представників заможного селянства. Серед останніх перевагу знову-таки надавати козацьким нащадкам. Усі інші заможні селяни могли перейти до козацького стану тільки після чотирирічної служби у війську. Одночасно сім’ї колишніх козаків, які не спромоглися дати жодного представника для військової служби, відраховували з козацького стану.

Козацьке військо мало бути деполітизованим і беззастережно відданим Україні та гетьманові. На службу козакам треба було йти з власними кіньми і військовим спорядженням. За все це вони отримували низку привілеїв: їх звільняли від загальної військової повинності, вони несли службу лише на території власного повіту, належну їм землю, площа якої була б не меншою, ніж 30 десятин, закріплювали за ними у спадкове володіння і її не можна було продавати за борги. Козаки мали право постійно тримати при собі зброю. Їхні господарства звільняли від будь-яких державних грошових чи натуральних повинностей (крім внесків на потреби козацького війська). Передбачалося