Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

- Я просто хочу, щоб ти зрозумів наскільки все серйозно. І як далеко я ладна зайти.

- Аніта… - я не встиг закінчити фразу, бо на екрані почався якийсь рух. 

Двері підвалу відчинилися й туди зайшов кремезний чоловік, який тягнув Катю, обхопивши однією рукою за талію, а іншою закривши їй рота. Вона пручалась та виривалась. Зразу за ними з'явився ще один чоловік, ще більший, ніж перший. Він швидко закрив двері. Тим часом я не міг погляд відвести від Каті. Час наче сповільнився.  Я чітко все бачив та чув, але свідомість відмовлялась це сприймати. Я бачив, як її кинули на матрац. Як вона зразу рвучко підвелась. Як ці двоє її оточили, як вона кликала на допомогу, як намагалась втекти…

- Подобається? - десь наче з потойбіччя почувся голос Аніти

- Зупини це, - сівшим голосом сказав я, не відриваючись від екрана. Там якраз один з цих виродків розірвав на ній блузку. Вона закричала так, що навіть через скло екрану я відчув її страх. - Зупини це негайно! - рявкнув я. - Я зроблю все, що ти скажеш! 

- Добре, милий! Не нервуйся! 

Як тут не нервуватися, коли ти бачиш, як якісь амбали мацають голі груди твоєї вкрай зляканої дружини, намагаються її поцілувати. Та як самовіддано вона захищається. Боже, пробач мені, моя дівчинко!

 Я хотів вже кинутись на Аніту, але вона вже дала команду відпустити Катю та привезти її сюди.

- Пам'ятай свою обіцянку. Вона буде тут. Якщо ти передумаєш, не захочеш чи, навіть, не зможеш, відповідати за це буде вона.  Я хочу, щоб вона повною мірою відчула те, що відчуваю я весь цей час, що ти з нею.

Я промовчав. Бо єдиним моїм бажанням було придушити це божевільне стерво.

Я почув як відчинилися двері номеру.

- Ведіть її сюди! - скомандувала Аніта.

У спальню завели Катю. Це все, що я бачив та сприймав. Вона тут. Моя золота дівчинка, закутана у величезний чоловічий піджак. Я захотів підійти та обійняти мою сміливицю. Але не встиг зробити й декілька кроків, як Аніта зупинила мене, схопивши за руку, мовляв, спочатку виконай обіцяне. Тим часом Катя зняла піджак та кинула в здорованя, що її привів. На мене наче холодної води вилили, коли я побачив розірваний одяг, через який проглядало оголене тіло. 

Катя здивовано дивилась на нас. Потім запитала:

- Що відбувається? 

Аніта почала їй говорити якусь маячню Я хотів одного - швидше з усім цим покінчити й обійняти свою дружину.

- Перестань, Аніта! Давай швидше покінчимо з цим! 

Аніта прямо у присутності Каті прикипіла до моїх губ, почала пестити груди. Я був наче не я. Я не знав, що мені робити. На відміну від Катерини.

- Якого біса!? - вона за секунду була біля нас й сильно штовхнула Аніту від мене.  Ніта поглянула на мене, мовляв, твій вихід.

- Катю, не треба! Не роби так. Я тобі пізніше все поясню, - почув я свій голос.

Моя нервова напруга була на межі. Я хотів, щоб все це закінчилось нарешті. Я точно не хотів, щоб Катя дивилась на нас з Анітою.

- Катю, вийди, будь ласка! - Вона не зводила з нас очей. 

- Зніми реглан! - це вже Аніта, щоб їй провалитись!

- Будь ласка! - Я просто благав її. Й вона послухалась. Розвернулась та пішла до виходу. 

Нігті Аніти боляче впилися в мої груди. Я зняв реглан.

Далі все було як в тумані.  Як в алкогольному сп'янінні! Вона торкалась до мене, я намагався відповідати. Вона цілувала та пестила, я намагався відповідати. Я не міг зібратися з думками, а почуття вели мене не туди, куди потрібно в даній ситуації. До поки я не почув  від Аніти:

- Ми так не домовлялись, милий! Я точно знаю, на що ти здатен. І не зарахую спробу, поки не отримаю все сповна! - А потім тихенько на вушко, - Ти таки хочеш, щоб тобі показали майстер-клас. На твоїй козі-дружині. Хлопці чекають з нетерпінням.  

Вміє збудити бажання! Ні, не сексуальне! Бажання вбити її, знищити до бісової матері! Як би там не було насправді, у моїй голові я не кохався з жінкою, ні. Це був спаринг з небезпечним ворогом! Я хотів чути її стогін, її крик. Кожний рух моїх стегон був наче удар. Наче помста за страх, приниження, знущання. Я хотів, щоб тепер вона простогнала: “Досить! Перестань!” Й вона стогнала як ніколи раніше. А потім цей її крик. Я й сам не стримав стогін. Напруга та стрес останніх тижнів вийшли разом з ним.

Отямився я, коли почув: “Боже! Як це прекрасно! Ти все ж найкращий!” Це Ніта шептала мені на вухо. А потім дзвінко щасливо засміялась. Я скотився з неї. Вона виграла.