Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Пригоди бравого вояка Швейка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

375
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди бравого вояка Швейка" автора Ярослав Гашек. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 221
Перейти на сторінку:
там, Пунтикові не до того. За котлетою погнався аж за ріг, а там я йому ланцюжок на шию. На другий день він уже був у псарні над Кламовкою. Під шиєю в нього був жмуток білої шерстки, то я пофарбував її начорно, і ніхто його не впізнав... Але інші пси, а було їх у мене чимало, всі ловилися на кінську смажену ковбаску... Та все ж найкраще, Швейку, якби спитав служницю, що цей пес любить їсти. Ти вояк, до того ж ставний, і вона тобі про це скоріше розповість. Я вже її питав, але вона на мене так зиркнула, немов хотіла проковтнути: «А що це вас обходить?» Вона не надто гарна на вроду — мавпа та й годі. Але з вояком пуститься в розмову.

— Та чи справді це чистокровний пінчер? Мій обер-лейтенант іншого не хоче.

— Гарний пінчер. Гнідо-сіро-білий. Чистокровний, так, як ти — Швейк, а я — Благнік. Мені б тільки взнати, що він їсть, а там я його підманю і приведу до тебе.

Обидва приятелі знову цокнулися. Ще коли Швейк перед війною жив з продажу собак, Благнік їх йому постачав. Це була досвідчена людина, подейкували, що він купував тихцем у гицеля підозрілих собак і знову їх продавав. Навіть одного разу дістав сказ, і в інституті Пастера у Відні почувався як удома. Зараз він вважав своїм обов’язком безкорисливо допомогти воякові Швейку. Благнік знав усіх собак у цілій Празі та її околицях, а говорив тихо тому, щоб не зрадити себе перед шинкарем, у якого півроку тому виніс під полою щеня такси, давши йому під пальтом поссати молока з дитячої пипки. Дурне щеня, певно, вважало його за свою «маму» і ані писнуло.

Благнік принципово крав лише чистокровних собак і міг би бути судовим експертом у псячих справах. Він постачав їх усіма способами і псарням, і приватним особам. Бувало, коли йшов вулицею, то вкрадені ним свого часу собаки зачинали гарчати на нього. Не один мстивий пес задирав позад нього ніжку і кропив Благнікові штани, коли той стояв десь біля вітрини.

***

О восьмій годині ранку можна було побачити, як бравий вояк Швейк прогулюється на розі Гавлічкової площі біля парку. Він очікував служницю з пінчером. Нарешті дочекався. Повз нього пробіг вусатий наїжачений пес, з колючою шерстю і мудрими чорними очима. Він був веселий, як і всі пси, що відбули свою потребу, і ганявся за горобцями, які снідали конячим послідом на вулиці.

Потім повз Швейка пройшла та, обов’язком якої було пильнувати пса. Це була панна в літах, з гарно заплетеним у віночок волоссям. Вона підсвистувала на пса, крутила ланцюжком і елегантним гарапником. Швейк заговорив до неї:

— Пробачте, ласкава слєчно[122], як пройти на Жижків?

Вона зупинилася, поглянула, чи немає тут якоїсь каверзи, та добродушне Швейкове лице впевнило її, що цей жовнір таки справді хоче йти на Жижків. Вираз її обличчя пом’якшав, і панна радо пояснила йому, як на той Жижків треба йти.

— Я тільки недавно переведений до Праги, я не тутешній, з провінції. Ви теж не з Праги?

— Я з Воднян.

— То ми з вами майже сусіди, — відповів Швейк. — Я з Протівіна.

Це знання географії Південної Чехії, набуте Швейком колись на маневрах, сповнило серце дівчини теплом рідного краю.

— То ви, певно, знаєте в Протівіні на площі різника Пейхара?

— Чому ж би мені його не знати. Це мій брат. Його там у нас усі люблять. Він дуже добра людина, послужлива, продає добре м’ясо і чесно важить.

— А ви часом не будете сином Яреша? — спитала панна, починаючи симпатизувати незнайомому воякові.

— Точнісінько так.

— А котрого Яреша, того, що з Кирча біля Протівіна, чи цього з Ражиць?

— З Ражиць.

— Ну, як він там? Ще розвозить пиво?

— Розвозить.

— Але вже йому, мабуть, давно шістдесятка минула?

— Шістдесят вісім сповнилося цього року навесні, — відповів спокійно Швейк. — Завів собі пса і тепер кум королю. Пес сидить на волі й пильнує. Якраз такий самий собака, як там той, що горобців ганяє. Гарненький песик, дуже гарненький.

— Він наш, — пояснила йому нова знайома. — Я служу тут у пана полковника. Ви, може, знаєте нашого пана полковника?

— Знаю, дуже інтелігентний пан. У нас в Будєйовіцах теж був один такий полковник.

— Наш пан — суворий. Коли недавно прийшла вістка, що нас у Сербії добре одвохрили, він прийшов додому такий розтриюджений, що поскидав зі столу у кухні всі тарілки, а мене хотів прогнати з роботи.

— То це ваш песик, — перебив її Швейк.— Як шкода, що мій обер-лейтенант не може стерпіти жодного пса, а я ж так люблю собак! — Замовк, а тоді зненацька вигукнув: — Але не кожний собака все їсть.

— Наш Фокс страшно перебірливий. Якийсь час узагалі не хотів їсти м’яса, тепер знову їсть.

— А що він найбільше любить?

— Печінку, варену печінку.

— Телячу чи свинячу?

— Йому однаково, — засміялася Швейкова «землячка», сприйнявши останні слова за невдалу спробу сказати щось дотепне.

Ще хвилину вони прогулювалися, потім до них приєднався й пінчер, якого служниця взяла на ланцюжок. Пінчер ставився до Швейка дуже недовірливо: намагався бодай намордником розірвати йому штани і вистрибував на нього. Та раптом, немов відчувши, що в Швейка на думці, перестав стрибати і, засмучений, збентежено поплентався далі, спідлоба дивлячись на Швейка, немовби хотів сказати: «Отже, й мене це лихо не мине».

Потім панна в літах розповіла Швейкові, що кожного вечора о шостій годині вона приходить сюди з псом, що не вірить жодному мужчині з Праги і раз уже давала в газетах об’яву про бажання вийти заміж. Зголосився якийсь слюсар, запевняв, нібито має серйозні наміри, але виманив у неї вісімсот крон на якийсь винахід і зник. На селі люди куди чесніші. Коли б вона виходила заміж, то тільки за людину з провінції і тільки по війні. Воєнні шлюби вона вважає за дурницю, бо зазвичай така жінка лишається вдовою.

Швейк пообіцяв прийти о шостій годині і почимчикував до приятеля Благніка поінформувати його, що пес жере будь-яку печінку.

— Почастую його воловою, — вирішив Благнік. — На цю я вже зловив сенбернара фабриканта Видри, надзвичайно відданого собаку. Завтра приведу тобі пса в повному порядку.

Благнік дотримав слова. Коли перед полуднем

1 ... 53 54 55 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди бравого вояка Швейка"