Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Пізніше прилетить Іггірія, щоб бути з вами ментально, – продовжував заспокоювати Скріраніель. – Якщо, звісно, її магія дотягнеться до вас.

– І постарайтеся не скочити в халепу, – криво посміхнулася Ши-Ранса. – Часу не так багато. От-от над вершинами гір встане сонце. Ми чекаємо на вас до опівночі. Але краще, якщо ви впораєтеся раніше – потрібно ще відпочити, щоб рухатися далі.

Я зняла медальйон і віддала Герману.

– Рабиня не може носити прикрас, – мій голос тремтів більше від страху, ніж від холоду. Герман повісив його собі на шию і сховав під сорочку. Сапфір блиснув і прийняв Герку, не залишивши на ньому опіку.

Скріраніель дістав невеликий гаманець, туго набитий монетами, й простягнув Кхибрі:

– Витрачай з розумом.

– Якщо гроші звалилися з неба, то витрачай їх собі на втіху! – почувся знайомий писклявий голосок.

– Шафран! – Я, Герман і Кхибра в один голос вигукнули його ім’я.

– Руточко, я... – фамільяр приземлився на порваний рукав. – Яка сволота це зробила? Ні, ти мені тільки скажи: яка сволота це з тобою зробила?! – його радісний тон миттєво змінився.

– Так треба, Шафране, – заспокоїла його я.

– Кому треба? – Від гніву щитник відкрив і закрив крильця. – А ти, женишок, хоч здачі дав?

Герман не встиг нічого відповісти.

– Так я й знав! Без мене покалічили мою улюблену Руточку, а він і пальцем не поворухнув. Беру свої слова назад: такі наречені нам не потрібні!

Фамільяр піднявся в повітря й облетів навколо мене.

– А що за ганчір’я на тобі?

– Я маскуюся, – заспокоїла я фамільяра.

– Дивне маскування. А це що, нашийник? Руто?! Це ти, моя дівчинко?! Ти тільки скажи яка падлюка це зробила і я знайду у який спосіб їй помститися!

Писклявий голосок клопа зірвався від обурення на вереск.

– Кажу ж: маскуюся.

– Дивне маскування, – звискнув фамільяр і підлетів до Германа. – А ти, невдячний, не підходь до Рути! Руки геть від сильної незалежної жінки усіх часів та народів! Вона тебе з лап темної богині вирвала, ціною свого життя, між іншим, а ти навіть не дав здачі цим індичкоподібним ельфам! Адже це вони тебе відгамселили?

– Шафране, припини, не все так, як тобі здається, – я спробувала його заспокоїти, та де там! Шафран від обурення ледь не почервонів.

– Заткни його! – розлютилася Ши-Ранса. – У цих горах усе має вуха й очі. А ви тут стосунки з’ясовуєте. – Грізно блиснувши очима, вона повернулася до Скріраніеля: – Ось згадаєш мої слова – ці дві... подружки, обов’язково потраплять у халепу!

Від злості ельфійка штовхнула ногою камінь, той глухо захитався на місці.

– Не драматизуй, – підійшов до неї Рані й поклав руку на плече. Ши шумно видихнула і стиснула маленькі кулачки.

– Нас можуть почути ті...

Але договорити вона не встигла, Скріраніель приклав палець до її губ:

– Цить, тихіше.

– Гаразд, я поки помовчу, – пробурмотів фамільяр. – Але, поки. І не думайте, що я подарую вам це.

Я, незважаючи на Ши-Рансу, готова була розцілувати Шафрана. Він тепер буде нашими очима і вухами в підземеллі.

– Де ти пропадав? – тихо поставила я йому резонне запитання.

– Я...

– Руто, досить базікати, дорогою розповість, – перебила Шафрана Ши. – Покваптеся. Часу обмаль.

Герман обійняв мене і ніжно торкнувся губами куточка моїх розпухлих губ.

– Нехай Рокнесгер веде тебе за руку, а Аргіна з Акріденою допомагають в усьому, – прошепотів він мені на вухо і додав: – Люблю тебе.

І без того багряні щоки спалахнули ще більше.

– І я тебе.

– Візьми, – Гера дав мені пляшечку.

– Що це? Чергова смердючка? – скривилася я.

– Для того щоб бачити в темряві. Вип’єш, щойно ввійдете в Ісліньяр.

– А як же Кхибра? – я подивилася з тривогою на тролицю: – Їй що, лоба розшибати в темряві й набивати шишки?

– Мені Вася дав із запасом, – заспокоїла мене Кхибра. – І сопільника шість пляшечок є.

Гм, треба ж, коли тільки встиг? Я засунула зілля в кишеню.

– Дякую.

Рані пристебнув повідець до мого нашийника і віддав Кхибрі. Я ще раз глянула на Германа одним оком, і ми рушили до підземелля.

– Ні, ну що це таке?! – обурився Шафран. – У Лартіоні немає рабства. Слуги є, а рабів немає!

– Зате в Кройдієнзі є, – гірко усміхнулася я. – Краще розкажи, де ти пропадав.

Слухати нотації Шафрана не хотілося.

– Цей товстопузий вухатий кухар замкнув мене в коморі.

– Як це?

– Коли ти на мене накричала, я образився. І повернувся до товстопузого. Мені здалося, що він щось приховує. А в коморі цей гад накрив мене порожнім горщиком. Я цілу добу тільки й робив, що намагався себе вбити, щоб відродитися поруч із тобою.