Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                «Полум’я ватри гасне, 
                  і лишається попіл…»
                                            (Хорігуті Даїгаку)

Осінь:
Я запалив полум’я космічного спокою
На вершині гори прочанина мрій
Сьогодні – 
Посеред дня плачу ангелів,
Що приносять останній окраєць 
Хліба нічийного поля 
Горобцю непохованої поезії
Теплих лагідних слів.
А вам не холодно?
Осінь: 
Гарячий попіл 
Загортаю у клапті вчорашнього одягу
Плямистого, літнього, трав’яного – 
Щоб зігріти (хоч трохи)
Свої незачесані тексти
На фоні пейзажу,
Де тільки пеньки-плахи 
Для поетів, що стали білими птахами,
І простір – синій як мрія, 
Як розмова про вічне. 
Осінь:
Мушля, яку колось дарувало море
Перетворена в дрібку вапна
Гарячим попелом,
Що лишився від полум’я
Осіннього дня одкровень:
Бавлюсь зі смертю:
Гра стара, як бубон шамана,
А десь там Ітака,
Де келих завжди наповнений
Чорним солодким вином,
І вітер солоний і теплий,
І вистукує птах – дзьобом по дереву
Нескінченні хвилини
Радості.