Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

— Які саме? — запитала я, трохи здивована його відповіддю.

— Що небо сьогодні дивовижне...

Його слова зависли в повітрі, і між нами почала наростати напруга. Вона не викликала тривоги, навпаки — ця напруга додавала нам відчуття близькості, яке ми давно забули.

Адам дивився на мене, і цей погляд був настільки глибоким, що, здавалося, він намагався заглянути у саму мою душу. Його очі повільно ковзали від моїх очей до носа, від щік до губ, затримуючись на моїх губах на кілька секунд, перш ніж повернутися до очей. Я бачила, як його щелепа стиснулася, від напруги, що наростала всередині нього, від боротьби з собою.

Але він не знав, що я також стримуюся...

— І чому ж?.. — прошепотіла я, навіть не усвідомлюючи, що закусила губу від хвилювання.

— Бо ти набагато чарівніша за ті зірки, — впевнено сказав Адам, а на його обличчі знову з'явилася тепла усмішка, коли він побачив, як я посміхнулася у відповідь.

Ці його слова проникли до самого серця, і в цю мить я відчула, що все, що відбувається, має значення. Можливо, більше, ніж ми обоє готові були визнати.

— Знаєш, — тихо почала я, намагаючись зібрати думки докупи, поки серце билося в ритмі, що здавалося, мало здатися у цю мить. — Інколи я часто задумуюсь про те, що було б зараз, якби все було інакше... — Я перевела погляд з Адама на небо, намагаючись знайти відповіді серед цих сяючих вогників, що здавалися нескінченно далекими. — І... я вірю, що в іншому паралельному світі ми все ще ті самі закохані та щасливі разом, як колись.

Мої слова ніби, як бажання, злетіли до неба, повільно розчиняючись серед зірок, але водночас, я відчувала, що вони знайшли свій шлях до одного серця, тут на землі.

Адам мовчав кілька секунд, і ця тиша, наповнена значенням, здавалася довшою, ніж вічність. Його погляд був прикутий до мене, і я відчула, як він знову почав заглядати у глибини моєї душі. Я злегка повернула голову до нього.. І.. В його очах побачила щось, що, можливо, давно забула — щось справжнє, тепле і рідне.

— Мені нічого не заважає бути закоханим у тебе і в цьому світі до тепер, — його голос був спокійним, але в ньому відчувалася сила, яку я давно не чула.

Ці слова проникли в мене так глибоко, що, здавалося, вони змінили щось всередині, зрушили якийсь камінь, що довго лежав на дні мого серця. Я зустрілася з його поглядом, і в цю мить все стало на свої місця. Між нами не було більше жодних перешкод, жодних таємниць або невисловлених думок — тільки це непохитне відчуття, що, наперекір всім труднощам, ми все ще залишаємося тим, ким були колись.

Я хотіла щось сказати, але слова загубилися на півдорозі. Замість цього я лише усміхнулася, намагаючись приховати ті емоції, що ринулися в мене хвилею. Проте, Адам не потребував слів — він усе зрозумів. Він завжди бачив занадто більше, аніж будь-хто інший.