Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

«Зараз ми поговоримо про твою історію», — оголосив Кропп.

Ті слова не справили на хлопчину ніякого враження, він так і сидів з байдужим виглядом.

«Що сталося з твоєю сестрою, Вікторе? Ти пам’ятаєш, що з нею трапилося?»

Кропп витримав тривалу паузу — можливо, з метою викликати якусь реакцію.

Минув якийсь час, поки Віктор нарешті щось сказав. Але його голос лунав дуже тихо, важко було розібрати.

«Що він сказав?» — запитав Клементе.

Тут втрутився Кропп:

«Повтори, будь ласка».

Хлопчик підвищив голос, але не набагато, і повторив несміло:

«То не я».

Двоє лікарів у кімнаті мовчали й чекали, чи він не додасть іще щось до сказаного. Однак марно. Віктор обмежився тим, що знову повернувся до відеокамери, уже втретє.

«Чому ти туди дивишся?» — запитав його Кропп.

Хлопчик повільно підійняв руку та вказав на щось:

«Там нічого немає. Я не розумію».

Віктор мовчав, однак погляду не відводив.

«Ти щось бачиш?»

Віктор заперечно похитав головою.

«Може, когось?..»

Віктор не поворухнувся.

«Ти помиляєшся, там нікого немає. Ми тут самі в кімнаті».

Але хлопчик далі дивився в той бік. Маркусові й Клементе здавалося, що малий дивиться просто на них, і від цього їм стало неспокійно.

«Ми ще повернемося до розмови про твою сестру. Це важливо, — сказав Кропп. — Але на сьогодні досить. Можеш тут побути й побавитися, якщо хочеш».

Перезирнувшись, лікарі підвелися й рушили до дверей. Вийшли з кімнати, залишивши малого на самоті, однак відеокамеру не вимкнули. Маркусові це здалося дивним. Віктор тим часом так і сидів, утупившись в об’єктив; навіть жоден м’яз не тріпнувся на його обличчі.

Пенітенціарій намагався прочитати його думки по очах. Яка таємниця була схована в погляді цього хлопчини? Що він заподіяв своїй сестрі?

Минула майже хвилина. Потім плівка закінчилася, запис урвався.

— Тепер нам відоме його ім’я, — задоволено мовив Клементе.

У них були дві конкретні зачіпки: відеокасета й запис голосу чудовиська на реєстраторі сповідальні в церкві Сант-Аполлінаре, з якого розпочалося розслідування.

«…колись давно… Це сталося вночі… І всі помітили, куди увігнано ножа… настав його час… діти померли… нещирі носії нещирої любові… і він повівся з ними безжально… соляного хлопчика… якщо його не зупинити, він сам не зупиниться».

Відео та аудіозапис були двома крайніми свідченнями. Показували вбивцю, яким він був у дитинстві й тепер. А що сталося з ним посередині, між цими двома віхами? А ще раніше?

— Сповідальню Сант-Аполлінаре в минулому злочинний світ використовував для передавання інформації поліції, — підбив підсумок Маркус, якому треба було зібратися з думками. — Церква тоді була нейтральною зоною, надійним портом. Монстр знав про це, ось чому ми вирішили, що він обов’язково має бути злочинцем.

— Можливо, він скоїв якісь злочини після інституту «Гамельн», — промовив Клементе, вказуючи на екран. — Зрештою ми ж бо знаємо, як воно буває: більшість дітей та підлітків, що скоїли злочин, робить це й надалі.

— Їхню долю вирішено, — підтвердив Маркус.

Однак то було лише його власне міркування, він відчував, що от-от наблизиться до чогось дуже важливого. У звуковому записі була одна фраза, яка після перегляду відео тепер набула зовсім іншого значення.

Діти померли.

Коли він слухав той запис уперше, то вирішив, що злодій мав на увазі батьків своїх юних жертв. Що оте садистське попередження було призначене їм з огляду на біль, який вони мали пережити.

Він помилявся.

— Я зрозумів, чому він вибирає пари закоханих, — промовив Маркус, усе ще заглиблений у власні думки. — Причина ніяк не пов’язана із сексом або з якимось збоченням. На аудіозаписі він звертається до жертв, називаючи їх «дітьми».

Клементе уважно його слухав.

— Кропп на відео запитує у Віктора, що сталося з його сестрою. Можливо, це через неї він опинився в інституті «Гамельн»: він завдав їй шкоди. І справді, наприкінці він додає: «То не я».

— Продовжуй, я слухаю…

— Убивця є убивцею-оповідачем, а своїми вбивствами він розповідає нам свою історію.

— Так, звісно, діти! — Клементе сам здогадався. — У його фантазіях оті пари є втіленням брата й сестри.

— Щоб здійснити задумане, він повинен застати своїх жертв зненацька, коли вони самі і в якомусь усамітненому місці. Подумай-но: значно легше знайти за таких обставин пару закоханих, аніж брата й сестру.

Окрім того, гіпотеза зв’язку між тим, що сталося в минулі дні, і тим, що трапилося між Віктором та його сестрою, здавалася вірогідною ще й через те, що вбивця особливо жорстким був насамперед із жертвами жіночої статі. «То не я». Він надалі стверджує, що в дитинстві з ним повелися несправедливо. А виною всьому була його сестра.

— І тепер він змушує платити за несправедливість, завдану йому, отих невинних молодих людей.

Та Маркус уже ввійшов у раж. Став схвильовано походжати кімнатою.

— Віктор щось накоїв, завдавши шкоди своїй сестрі, за що його спровадили до інституту «Гамельн». Однак замість того, щоб виправити, там його перетворили на злочинця. А тому він, підростаючи, став скоювати інші злочини.

— Знати б ще, які саме, — прокоментував Клементе. — Тоді ми змогли б визначити його особистість.

А втім, у цьому не було нічого неможливого. Навіть якщо злочин, яким заплямував себе Віктор у дитинстві, назавжди стерли з бази даних поліції. Усе приховали. Суспільство не могло прийняти, що чиста дитяча душа здатна здійснити зло так холоднокровно.

— Є один спосіб, — упевнено сказав Маркус. — Треба зосередитися на його першій жертві.

По тому пояснив докладніше:

— Стерли лише дані винуватця. Та якщо ми дізнаємося, що сталося із сестрою Віктора, то знайдемо і його самого.

17

Німе повідомлення в голосовій пошті було запрошенням.

Так, ніби вбивця казав: «Ну ж бо, прийдіть і подивіться!» На думку техніка з ЛТА, який визначив місцеперебування мобільного під час надсилання повідомлення, тієї ночі телефон Пії Рімонті був у південно-східній частині Рима, поблизу Албанських пагорбів.

Сандра відразу повідомила Моро та Креспі.

Оголосили стан тривоги по всьому відділку. До заходу сонця залишалося менше ніж година, а тому слід було діяти негайно.

Цілий кортеж із десятка машин, що складався з броньованих автомобілів та патрульних машин, залишив двір управління поліції на Віа-Сан-Вітале, а слідом за ним поспішили невгамовні фургони телекомпаній. У супроводі гелікоптерів Agusta з Відділку повітряної підтримки кортеж промчав через центр