Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

- Я пам'ятаю, сер. - тепер Вася не червонів, не боячись він дивився Альбрехту в очі. - Те, що я з нею зможу побути хоч кілька місяців, це вже диво. Мені більше не потрібно! Я вас не підведу!

- Сподіваюся. - Альбрехт потер стомлені очі. – Із Філіпом можуть виникнути проблеми. Тож не трапляйся йому під руку. Покажи себе з найкращого боку! Загалом остаточний вердикт лише після розмови з ним. А тепер іди, розвійся. Еммі про наші розмови краще не знати! - сказав наостанок він.

Вася кивнув, штовхнувши двері. На той час усі вже облаштовували табір на нічліг. Недовго думаючи, він пішов допомагати чоловікам ставити намети.

За кілька хвилин Рада знову зазирнула в дормез. Альбрехт лежав на ліжку, дивлячись кудись у стелю.

- Ти не збираєшся виходити? - присіла вона на край.

– Зараз. Потрібно упорядкувати думки.

- Знову його вичитував? - здогадалася Рада. - Може кинемо цю витівку! Жорстоко ж!

- Я йому казав! Він стверджує, що йому для щастя потрібно лише бачити її усмішку. По собі знаю, що нічого хорошого з цього не вийде! Він добрий хлопець, не сперечаюся, але не для принцеси.

- Вони зараз допомагають Тіні та Насті готувати вечерю. – усміхнулася Рада. - Можливо, реально тільки цього і вистачить? Любов може бути платонічна!

- Це любов історична, або любов платонічна... - тихо заспівав Альбрехт.

- Скоріше істерична. - хмикнула Рада, потягнувши його за руку. - Ходімо, погода не часто така чудова.

* * *

Дорога, звиваючись, бігла за вікном карети. Поля змінювалися лісами, самотніми будинками, або цілими селами. На карті великих міст поки що не було, та й навряд чи вдасться в них побувати. Радар вказував на північний захід. На їхньому шляху були Гвен, Дакей та Брій.

Альбрехт і Рада не бачили краси пейзажів, що пролітали за вікном. Вони спали в дормезі, у темряві через закриті штори, не мучилися від спеки та довгого переїзду. Навпроти, на двох спальних місцях лежали Тіна, Емма та Міра. Для п'ятьох тут було замало місця.

Вони іноді мінялися з іншими, пересідаючи на коней або на козли. До їхнього великого загону кілька днів тому приєдналося ще кілька людей.

Альбрехт перевернувся на тісному ліжку, мало не впавши з нього, коли карета раптом підскочила. Обхопивши уві сні Раду за талію, він притулився до неї. В іншому випадку він не посмів її так відверто обіймати. Але він спав і не підозрював, що подумає решта, коли карета зупиниться.

Емма через кілька хвилин розплющила очі, дивлячись перед собою. В неї вже затекло тіло від незручного лежання. Збираючись уже висунутися з вікна, щоб попроситися пересісти на коня, вона раптом побачила Гармонію на ліжку, навпроти.

Її очі округлилися від подиву. Вони наче не були одружені, але спали не тільки на одному ліжку, але й так тісно притиснувшись один до одного. Вона не розуміла: як таке можливе? Батько тримав її в суворості, так що вона, крім трьох подруг і слуг, нікого не бачила, вчилася танцям, пісням, вивчала науки, навіть вдалося вмовити батька дозволити їй займатися гончарством.

«От би знайти чоловіка, який буде мені, як друг чи брат. Якого я не цікавитиму, як жінка. - зітхнула Емма. Вона помилялася, Гармонія була пов'язана сильнішими узами ніж дружба. – Цікаво, як це…»

Вона не злякалася, коли батько її залишив у Дакеї, а сам вирушив до Фероманська. Також їй було не страшно дізнавшись, що Гармонія відправляє її з Ваською, на прізвисько Безродний на завдання. Хлопець їй сподобався, він був смішний, постійно червонів, але постояти за себе міг, і це було головне. Вона не знала які почуття відчував до неї Вася, і як боявся подивитись їй у вічі.

Поки вона спала в дормезі, він їхав верхи поряд з Богданом і мовчки дивився на карету. Не вірив своєму щастю, але розум його залишався ясним. Альбрехт його попередив, що швидше за все Емма не зможе відповісти йому взаємністю, і краще буде якщо він не набридатиме їй своїми почуттями.

Вася був радий лише тому, що він може її бачити. Він знав, що вона буде колись імператрицею, а він так і залишиться Ваською Безрідним.

- Зупиніться, будь ласка. - виглянула з віконця Емма. – Я хочу пересісти.

Васька здригнувся, міцніше вчепившись у поводи. Карета зупинилася, дівчина, жмурячись від яскравого денного світла, вийшла з неї.

- П'ять хвилин привал! - оголосив Лойд.

Рада з Альбрехтом прокинулися невдовзі  -  крім Емми ніхто не бачив їх.

- Ми зупинились? – здивувався хлопець, визирнувши з карети. – Де ми зараз?

- Завтра будемо в Бріє! - відповів Лойд.

- Добре. Можливо, доведеться заїхати.

- Пане, Радар уже показав мага? - запитала Мейсі.

- Ще немає. Але у тому напрямку хтось є.

За п'ять хвилин вони продовжили шлях. Емма тепер їхала поряд із батьком і на Васю не звертала уваги. Хлопець був від цього тільки радий, тому що розмови з нею ні до чого хорошого не приводили.

* * *

Заняття магією тривали - молоді чарівники робили успіхи. Альбрехт із Радою відпочивали біля карети, підставляючи обличчя теплому вересневому сонцю. Можливо, скоро погода зіпсується, і вони не зможуть ось так поніжитися.