Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

З Міхаєм на цю тему вона б сперечалася до ранку, тому Лізетт мовчки припала до його грудей, відчуваючи знайомий холод, що виходив з його тіла. Він почав танути, мов віск, від її жесту.
  — Ну що, задоволений?
Князь по-господарськи прихопив дружину, цілуючи її в маківку. Як же спокійно поруч із нею.
  — Дякую. – Він дістав з кишені мантії гребінець покійної сестри та запропонував Лізетт заплести їй коси.
  — Здалися тобі ті коси… Ну гаразд, тільки на косах у нас із тобою все й скінчиться. Після я відпочиватиму на тахті.
   — Домовилися. – Князь посадив дружину на високий пуф, розпустив їй волосся та почав розчісувати локони, пропускаючи їх між своїми довгими пальцями.

Вечір наодинці з Лізетт був найкращим способом уберегти її від навколишньої небезпеки. Міхай відчував хвилювання земель. Лорд Аркхенський міг направити другу хвилю бранців будь-якої миті.
  — Коли все почнеться, – заговорив князь після короткої паузи, – ти перейдеш разом із Сезером на правий берег Теї раніше за мене й військо. Я хочу, щоб ти була непомітною для Аркхенського та його армії.
  — Непомітною? Поясни мені, любий, що ти маєш на увазі під словом «непомітна»?
Він вищирився, закінчуючи плетіння. Вона була щільною і товстою, багряна шовкова стрічка у ній переливалася при світлі навісних ліхтарів.
  — Чому мовчиш? Ти щось задумав?
  — Так. І я закінчив із косою. Можеш глянути на себе у люстерко.
Лізетт подивилася на себе з різних боків. Уся її голова була віртуозно заплетена в кіски різних форм, товщини та техніки, та всі вони спліталися в одну товсту центральну косу. Міхай не вперше заплітає їй волосся, але сьогодні він перевершив себе у техніці.
  — Я бачу якісь сплетені символи. Що це, Міхай?
Князь дбайливо поклав руки на плечі Лізетт, під їхнім натиском відчувалося приємне поколювання.
  — Оберіг, його можна прочитати, він допоможе бути непомітною для ворога та додасть сил, як тобі знадобляться у бою.
  — Що саме у ньому закодовано?
  — Відзеркалюй зло, зроби невидимою та захисти від шкоди та руйнування.
  — Ось-ось… Ти теж відчуваєш, як земля деренчить під ногами? Я чую її сердитий гуркіт, вона обурюється та просить захисту.
  — Незабаром, рідна. Я теж це чую, то вона передбачає черговий напад, але ми маємо цілу ніч… на двох.

Його руки раптом стали м'якими, як велике кашемірове покривало. Лізетт захотілося, щоб він не відпускав її плечі, і владно притиснув до свого тіла. Вона запалала на щоках від мани та страху, бути охопленою ним. Дівочі думки, вони такі не постійні у судженнях. Жар у грудях загострився, княгині здалося, що Міхай прочитав її думи.
   — Все у тобі є, і холод, і вогонь!
«Як же моторошно! Що за розважність у такий складний для нас час. Визволи мене! Вітер небесний, світило нічне, землі, дайте мені сили пережити ворожий наступ. І чоловікові моєму, і нашому війську, дайте захисту і мощі! Клянуся бути йому вірною, якщо ми виживемо!»
  — Не хвилюйся, люба. Я заколишу тебе розповіддю про стародавні легенди вахнархських земель, а як на ранок ти прокинешся, тобі більше не буде страшно.
  — Добре, погоджуся з тобою, мені відпочити варто. – Лізетт обернулася та сонно обхопила князя за талію обм'яклими руками.

І тепер віч-на-віч із ним, при світлі ліхтарів, вона бачить його хижий образ, різкий профіль, блиск блакитних очей з червоною цяткою, і думає, що їй зовсім не страшно знати його таким. Туман у який він розчиняється її зачаровував, вона певна, що з нею нічого не станеться, поки її люблячий чоловік плете їй заговорені коси. Тіні тривог зникнуть на світанку.