Читати книгу - "1984"

або асимілювати населення у сотню мільйонів людей, які за своїм технічним розвитком перебувають приблизно на рівні Океанії. Ця проблема стоїть перед усіма наддержавами. Для їхньої структури конче необхідно, щоб їхнє населення не контактувало з чужоземцями, окрім, хіба що, військовополонених та кольорових рабів. Навіть на нинішнього офіційного союзника завжди дивляться з прихованою підозрою. Крім військовополонених, пересічний громадянин Океанії ніколи не бачить ані громадян Євразії, ані Остазії, і йому заборонено знати іноземні мови. Якби йому дозволили контактувати з чужоземцями, він би дізнався, що як люди вони мало відрізняються від нього самого і більшість того, що йому про них розповідали, — брехня. Його наглухо запечатаний світ може рухнути, а страх, ненависть та переконаність у своїй перевазі, на яких базується його мораль, — пощезнути. Тому всі сходяться на тому, що хоч би як часто Персія, Єгипет, Ява, або Цейлон переходили з рук у руки, лише бомби можуть перетинати головні кордони сусідніх держав.

В основі цього лежить факт, який ніколи не озвучують, але який потай усвідомлюють і діють відповідно до нього: а саме, що в усіх трьох наддержавах умови життя приблизно однакові. В Океанії панівна філософія має назву Ангсоц, у Євразії вона називається Необільшовизм, а в Остазії її називають китайським словом, що зазвичай перекладається як «Культ смерті», але можливо, це значення краще описується як «Самозабуття». Громадянинові Океанії не заборонено щось знати про хитросплетіння двох інших філософій, але його навчають ненавидіти їх як варварську наругу над мораллю та здоровим глуздом. Насправді, ці три філософські концепції майже не різняться між собою, а соціальні системи, які вони підтримують, узагалі однакові. У всіх трьох наддержавах існує пірамідальна структура, таке саме поклоніння напівбожественному вождю і така сама економіка, що функціонує задля безперервної війни. З цього випливає, що три наддержави не тільки неспроможні підкорити одна одну, але й, намагаючись це зробити, не зможуть досягти жодної переваги. Навпаки, доти, доки вони перебувають у конфлікті, вони, як три снопи пшениці, підтримують одна одну. І як завжди, правлячі групи всіх трьох наддержав розуміють і водночас не розуміють того, що вони роблять. Їхні життя присвячені завоюванню світу, але вони також знають, що їм треба, аби війна, не приносячи перемоги, тривала нескінченно. Водночас факт відсутності небезпеки завоювання уможливлює заперечення реальності, що є специфічною характеристикою Ангсоцу та конкурентних йому доктрин. Тут необхідно повторити те, що вже було сказано: ставши безперервною, війна радикально змінила свій характер.

У минулі століття війна, за визначенням, була чимось, що раніше або пізніше, але все ж мало закінчитися безсумнівною перемогою або поразкою. У минулому війна була також одним із головних інструментів, завдяки яким людські суспільства перебували у контакті з фізичною реальністю. Усі правителі в усі віки намагалися накинути своїм підлеглим хибний погляд на світ, але вони не дозволяли собі підтримувати ілюзії, які могли зашкодити військовій ефективності. Доки поразка призводила до втрати незалежності чи до будь-якого іншого небажаного результату, залишалися вагомими заходи щодо недопущення поразки. Не можна нехтувати фізичними фактами. У філософії, релігії, етиці чи в політиці два плюс два могло означати п’ять, та коли ви проектували гармату або літак, результат мав бути рівний чотирьом. Неефективні народи рано чи пізно опинялися під владою завойовників, а ефективність не могла досягатися за допомогою ілюзій. Крім того, щоб бути ефективним, потрібно добре засвоювати уроки минулого, а для цього треба мати більш-менш достовірне уявлення про те, що ж насправді у минулому відбувалося. Звичайно, газети й історичні книжки ніколи не були точними і до кінця правдивими, але ніколи раніше не був можливий сьогоднішній рівень фальсифікацій. Війна стояла на сторожі здорового глузду, а стосовно панівних класів вона, безперечно, була найважливішим з усіх охоронців. Коли у війнах можна було здобути перемогу чи зазнати поразки, жоден панівний клас не міг правити з цілковитою безвідповідальністю.

Та коли війна стає практично безперервною, вона перестає бути небезпечною. Коли війна не припиняється, то зникає таке поняття, як воєнна необхідність. Технічний прогрес може зупинятися, а багато очевидних фактів можна заперечувати або ними нехтувати. Як ми вже бачили, те, що можна назвати науковими дослідженнями, і надалі ведеться на вимогу війни, але вони стали схожими на пустопорожні марення, і зовсім не важливо те, що вони не приностять жодних результатів. Більше немає потреби в ефективності, навіть якщо мова йде про воєнну ефективність. Крім Поліції Думок, в Океанії немає нічого ефективного. Оскільки неможливо перемогти жодну з трьох наддержав, кожна з них є, по суті, окремим всесвітом, в якому практикується майже будь-яке спотворення думки. Реальність впливає лише на потреби повсякденного життя — на необхідність їсти і пити, мати прихисток та одяг, не вживати отрути, не вистрибувати з горішніх вікон і таке інше. Все ще зберігається різниця між життям і смертю, між фізичною втіхою та фізичним болем, але не більше цього. Громадянин Океанії, відірваний від контактів із зовнішнім світом та позбавлений минулого, схожий на людину в міжзоряному просторі, що не знає, де верх, а де низ. Правителі такої держави мають абсолютну владу, якої не було ані у фараонів, ані у цезарів. Вони лише мають пильнувати, щоб занадто багато їхніх підлеглих не вмирало від голоду, і ще стежити, щоб розвиток воєнної техніки залишався на такому ж низькому рівні, що й у супротивника, а, отримавши ці необхідні здобутки, вже можуть спотворювати реальність як завгодно.

Таким чином, війна, якщо її оцінювати за стандартами минулих війн, — це просто обман. Вона схожа на битви між деякими жуйними тваринами, чиї роги загнуті під таким кутом, що вони неспроможні поранити одне одного. Але якщо війна й нереальна, то це не означає, що вона не має сенсу. Вона поглинає надмір товарів споживання, і вона допомагає зберігати ту особливу психологічну атмосферу, якої потребує ієрархічне суспільство. Як ми переконалися, тепер війна є суто внутрішньою справою. Раніше панівні групи всіх країн усвідомлювали свій спільний інтерес і тому, воюючи одне проти одного, обмежували руйнування внаслідок воєнних дій, а тоді переможець завжди грабував переможеного. У наші дні вони не воюють одне проти одного. Кожна з панівних груп воює проти власних підлеглих, і мета війни полягає не у тому, щоб завоювати територію або перешкодити її завоюванню, а у тому, щоб зберегти існуючу структуру суспільства. Саме слово «війна» теж уводить в оману. Мабуть, краще сказати, що, ставши безперервною, війна як така зникла. Той особливий тиск, який вона чинила на людей у період між добою неоліту й початком