Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

То нічого, що вперше та грамота опублікована в Кракові 1882 року, за московських часів володіння Польщею.

Притому в грамоті Спиткові йдеться, що «Східне Поділля — округи Межибожа, Божського і Вінниці зі усіма їх приналежностями й правами задержуємо для себе (тобто Ягайла) й для своїх наступників» [151, с. 67].

Ось такий хитрий документ. Ще Юхим Сіцінський вказав на існуючі у грамотах та літописах анекдотичні розбіжності. Послухаємо:

«Русько-литовська літопись говорить, що Ягайло заставив Західне Поділля Спиткові в 20 тисячах, — виходить якась суперечність з грамотою…» Бо вона засвідчує, що «…дає йому (Спиткові. — В.Б.) й дітям його й наслідникам у вічне і безперечне володіння — Західне Поділля зі замками Кам’янцем, Смотричем, Бакотою, Скалою і Червоноградом, зі всіма містами, громадами, укріпленнями, передмістями, повітами, селами, маєтками, власностями, переписями, прибутками постійними й випадковими, приплодами, полями, степами культурними й некультурними, — на повнім праві княжім, яким користуються инші князі Литви й Русі» [151, с. 67].

Продовжимо цю тему:

«З тої ж грамоти Ягайла Спиткові ще являється одна суперечність чи неясність в тому питанню. Хто розпоряджався Східним Поділлям, після того, як все Поділля перейшло до Вітовта: по літописному оповіданню, про передачу Західного Поділля Ягайлу, виходило, що Східне Поділля зоставалося за Витовтом, а по грамоті Ягайла Спиткові виходить, що Східна частина Подільської землі зосталася за Ягайлом…

По змислу вищезгаданої грамоти Ягайла 1395 р(оку) виходить, що Спитко дістав Західне Поділля, як Литовський лен, і став з цього лену литовським васалом» [151, с. 68].

Тобто, відповідно до грамоти польського короля Ягайла Спитку від 13 червня 1395 року, Західне Поділля було землею Великого Литовсько-Руського князівства і Спиткові вона була надана за гроші на визначений час — до повноліття Василя Красного Острозького та доньки Вітовта — княгині Агафії. Ніякого прямого володіння Поділлям, як бачимо, із 1394 до 1402 року не зафіксовано. Хоча, зрозуміло, що історики царських часів таких висновків робити не могли.

А надання земельних володінь на Поділлі з 1402 по 1411 рік не є свідченням особистого володіння цим краєм Ягайла. То були звичні для всього королівства і Великого князівства королівські документи.

Отакі фальшивки доводиться спростовувати.

5. Брат Василя Красного — Федір

За родоводами династії князів Острозьких, брати Федір і Василь народилися в одних батьків — Федора та Агафії. Федір був старшим на кілька років за брата. Є всі підстави вважати, що брати десь у 1398–1405 роках навчалися у Карловому (Празькому) університеті.

Посол англійського і французького королів Гілльбер де Ланноа, відвідавши 1421 року Велике Литовсько-Руське князівство, більш-менш відкрито писав про руського князя Гедігольда — Василя Красного і тільки натяком згадав про Федора. Послухаємо:

«84. Тоже… Впрочем, он (Вітовт. — В. Б.) также сказал мне, что не следует переезжать через Дунай, потому что по всей Турции была война после смерти императора. Он (Вітовт. — В.Б.) был в союзе с государями польским и татарским против венгерского короля.2 От золота и серебра я отказался и возвратил ему оное, потому что в это время [и в этот час] он был в союзе с гусситами, против нашей веры…» [8, с. 38].

Примітка 2 пояснює:

«Венгерским королем был Сигизмунд I, император германский (імператор «Священної Римської імперії». — В.Б.) и (с 1419) король Богемский. Причиной раздора между Витовтом и Сигизмундом было то обстоятельство, «что Витовт поддерживал гусситов» [8, с. 38].

Так от: руськими (українськими) військами з весни 1421 року, після підписання союзного договору між Великим Литовсько-Руським князівством і гуситською Богемією «у Воронах на Меречі» на початку 1421 року, командував Федір (Федорович) Острозький.

Послухаємо ще раз Наталію Яковенко:

«Гучнішою була доля Федька Федоровича, який з 1422 по 1438 рік під іменем «Фредерика, князя руського» брав активну участь у гуситських війнах у Чехії. Оженився там і, прийнявши «звичаї чеські», додому, вочевидь, не повертався. Під 1460 роком є згадка про його сина Вацлава («Вацлав-Фридерик, князь з Острога») …» [139, с. 94].

Та, як бачимо, шановна пані професор помилялася.

За свідченням Гілльбера де Ланноа, воєнна участь руських (українських) дружин на боці гуситів почалася навесні 1421 року. При цьому, звернімо увагу: між чехами та довіреною особою Великого князя Вітовта був підписаний союзний договір «у Воронах на Меречі», тобто в Чехії. Звичайно, сам Великий князь Вітовт чи глава руських князів Федір (Данилович) не їздили до Чехії укладати цю угоду. Отож, договір за дорученням Великих князів, скоріше за все, підписав князь Федір (Федорович) Острозький.

Та, як пише професор О. Русіна: «Активна протидія імператора (Сигізмунда. — В.Б.) змусила Вітовта відмовитися від дійової участі в чеських справах, натомість цесар (Сигізмунд. — В.Б.) висунув план його (Вітовта. — В.Б.) коронації, який набув значення політичного факту на з’їзді монархів у Луцьку (1429 р)» [44, с. 222].

Тому все ж таки Федір (Федорович) Острозький до 1429 року зі своїм військом був відкликаний із Чехії (Богемії), що є незаперечним фактом. Варто думати, що й Великий Руський князь Федір (Данилович) Острозький вимушено чи добровільно підтримав Вітовта у цьому питанні.

Отож, до 1430 року, тобто до смерті Вітовта, Федір Острозький (молодший) разом із значним військовим контингентом повернувся на Волинь і Поділля. Зрозуміло, що ні Федір Острозький (батько), ні староста Вільни Василь Красний Острозький не були зацікавлені напередодні смерті Вітовта розпускати цю потужну мілітарну силу. Тим більше, що Вітовт мав близько 80 років, а поляки весь час напосідали на включенні Великого Литовсько-Руського князівства до Польщі.

Щоби та військова армада, приблизно 10–20 тисяч людей, не впадала в очі, її за наказом Вітовта і Федора Острозького (старшого) спрямували на південь Поділля. Це надзвичайно налякало поляків та католицький клір, які як вогню боялися відродження руської (української) держави. Не забуваймо, що та військова сила була цілковито православною і в Богемії (Чехії) переможно протистояла католикам.

Поява на півдні Поділля армії русичів на чолі з сином Великого Руського князя Федором Федоровичем та можливість відродження Великого Руського князівства союзного Великому Литовському князівству й штовхнули поляків та Ягайла на воєнне захоплення столиці Поділля — Кам’янця та введення війська на прилеглі терени. Тим більше, що новий Великий князь Великого Литовсько-Руського князівства Свидригайло на перших порах декларував проруську позицію. Так розпочалося чергове українсько-польське протистояння. Якщо на теренах Великого князівства воно мало