Читати книгу - "Відьмак. Кров Ельфів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ті, хто тут зібралися, мовчали. Демавенд, володар Едірну, сидів, розвалившись у кріслі, вдивляючись у кухоль пива, який поставив собі на живіт. Фольтест, пан Темерії, Понтару, Магакаму й Соддену, а віднедавна сеньйор-протектор Брюґґе, демонстрував усім свій шляхетний профіль, відвернувши голову до вікна. З протилежного боку столу сидів Генсельт, король Кедвену, бігаючи по учасниках наради маленькими проникливими оченятами, що блищали на бородатій, наче розбійницькій, фізіономії. Мева, королева Лирії, задумливо розважалася величезними рубінами намиста, час від часу кривлячи красиві повні вуста в багатозначній гримасі.
— Не робімо помилки, — повторив Візімір. — Бо помилка може нам занадто дорого коштувати. Скористаємося з чужого досвіду. Коли п’ятсот років тому наші предки висадилися на пляжах, ельфи також сховали голови в пісок. Ми видирали в них край по шматочку, а вони відступали, усе ще вважаючи, що це — остання межа, що далі ми не підемо. Будьмо мудрішими! Бо тепер наша черга. Тепер це ми — ельфи. Нільфгард стоїть над Яругою, а я тут чую: «Нехай собі стоїть». Чую: «Далі вони не підуть». Але вони підуть, переконаєтеся самі. Повторюю, не робімо помилки, яку зробили ельфи!
У шибки на вікнах знову застукотіли крапельки дощу, примарно завив вітер. Королева Мева підвела голову. Здалося їй, що чує вона каркання круків і ворон. Але то був тільки вітер. Вітер і дощ.
— Не порівнюй нас із ельфами! — сказав Генсельт із Кедвану. — Ти нас ганьбиш такими порівняннями. Ельфи не вміли битися, тікали від наших предків, ховалися по лісах та горах. Ельфи не влаштували нашим предкам Соддену. А ми показали нільфгардцям, що воно значить: задиратися до нас. Не лякай нас Нільфгардом, Візіміре, не сій пропаганди. Нільфгард, кажеш, стоїть над Яруґою? А я кажу, що Нільфгард сидить за річкою, наче миша під віником. Бо під Содденом ми перебили їм хребет! Зламали їх військово, але передусім — морально. Не знаю, чи правда це, але Емгир вар Емрейс начебто був тоді проти агресії таких масштабів, а напад на Цінтру був справою якоїсь ворожої йому групи. Я готовий закластися, що якби вдалося нас перемогти, він першим аплодував би, роздавав би привілеї і нагороди. Але після Соддену раптом виявилося, що він був проти, а вина за все — на самовільних маршалах. І полетіли голови. Ешафоти потонули в крові. Це достеменна інформація, аж ніякі не плітки. Вісім урочистих екзекуцій і набагато більше скромніших страт. Кілька природних, на перший погляд, але загадкових смертей, чимало раптових відходів від справ. Кажу вам, Емгир ошалів і практично перебив свої командні кадри. Тож хто тепер поведе їхню армію? Сотники?
— Ні, не сотники, — холодно відсказав Демавенд з Едірну. — Зроблять це молоді й здібні офіцери, які довго чекали такої нагоди і яких Емгир учить вже віддавна. Ті, кого старі маршали не допускали до командування, кого не просували по кар’єрних східцях. Молоді здібні командири, про яких уже чути. Ті, які придушили повстання у Метінні й Назаїрі, які за короткий час розбили повстанців у Еббінзі. Командири, які оцінили роль флангових маневрів, далеких кавалерійських рейдів, блискавичних маршів піхоти, десантів із моря. Тих, хто застосовує тактику нищівних ударів у вибраних напрямках, хто використовує при облогах фортець новочасну техніку замість непевної магії. Не можна їх недооцінювати. Вони рвуться, аби перейти Яруґу й довести, що навчилися чомусь на помилках старих маршалів.
— Якщо вони чомусь і навчилися, — стенув плечима Генсельт, — то не перейдуть Яругу. Гирло річки на кордоні Цінтри і Вердену й далі контролює Ервилл і три його фортеці: Настрог, Розрог і Бодрог. Фортець тих не захопити з ходу, жодна новочасна техніка тут не допоможе. Наші фланги охороняє також флот Етайна із Цідаріса, завдяки йому ми пануємо над узбережжям. А також завдяки піратам зі Скелліґе. Ярл Крах ан Крайт, як пам’ятаєте, не підписав із Нільфгардом перемир’я, регулярно їх підкусює, нападає і спалює приморські поселення й форти в Провінціях. Нільфгардці дали йому прізвисько Тірт іс Муйре, Морський Кабан. Лякають ним дітей!
— Переляк нільфгардських дітей, — криво усміхнувся Візімір, — не додасть нам безпеки.
— Ні, — погодився Генсельт. — Він додасть нам дещо інше. Те, що, не пануючи над гирлом річки й узбережжям, маючи відкритий фланг, Емгир вар Емрейс не зуміє забезпечити постачання підрозділам, які мали б перейти на правий берег Яруги. Які там блискавичні марші, які рейди кавалерії? Сміху воно варте. Протягом трьох днів після форсування річки армія загрузне. Половина її обложить фортеці, решта розповзеться, щоб грабувати, шукати фураж і їжу. А коли їхня славетна кавалерія зжере більшість власних коней, ми влаштуємо їм другий Содден. Диявол, та я хотів би, аби вони перейшли річку! Але не бійтеся, не перейдуть.
— Припустімо, — сказала раптом Мева з Лірії, — що вони не перейдуть Яругу. Припустімо, що Нільфгард просто чекатиме. Утім, подумаємо, кому це на руку, нам чи їм? Хто може собі дозволити бездіяльне очікування, а хто ні?
— Саме так! — підхопив Візімір. — Мева, як завжди, говорить мало, але б’є точно. Емгир має час, панове, а у нас його немає. Чи ви не бачите, що діється? Нільфгард три роки тому зіштовхнув камінчик з узбіччя гори й спокійно чекає на лавину. Просто чекає, а по схилу котяться усе нові камінці. Бо той перший камінчик здавався декому брилою, зрушити яку неможливо. А коли виявилося, що досить його торкнутися, аби він полетів, знайшлися й інші, кому та лавина до вподоби. Від Синіх гір до Бремерворда крутяться лісами командо ельфів, і це вже не партизанські дії, це війна. От-от вирушать у бій вільні ельфи з Дол Блатанна. У Магакамі заворушення серед ґномів, дріади в Брокілоні стають усе зухваліші. Це війна, справжнісінька війна. Внутрішня війна. Громадянська. Наша. А Нільфгард — чекає… На кого працює час, як думаєте? У командо скойа’таелів б’ються тридцяти-сорокарічні ельфи. Але вони живуть по триста років! Вони мають час, а ми його не маємо!
— Скойа’таелі, — визнав Генсельт, — стали справжнім терням у дупі. Паралізують мені транспорт і торгівлю, тероризують фермерів… Із цим треба покінчити!
— Якщо нелюди бажають війни, то вони її матимуть, — втрутився Фольтест з Темерії. — Я завжди був прихильником об’єднання і співіснування, але якщо вони бажають випробувати наші сили — покажемо, хто сильніший. Я до того готовий. У Темерії і Соддені беруся вибити Білок протягом шести місяців. Ті землі вже зараз червоні від крові ельфів, що пролита нашими прадідами. Вважаю я це за трагедію, але виходу не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Кров Ельфів», після закриття браузера.