Читати книгу - "Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг"

Вже навіть здається, що не він мене цілує, а я його. Я перехопила ініціативу, і куди активніше досліджую цю територію своїми вустами. А ще через пару секунд усвідомлюю - не здається, так воно і є насправді, адже поки я труся об його бороду, ледве не муркочу як березнева кішечка, чоловік відсторонюється, перериваючи цей контакт. Навіть не вдається приховати розчароване зітхання, яке тут же виривається десь з глибини мого тіла, як тільки губи Антона покидають мої, і залишається тільки посмак... Такий приємний. Такий п'янкий...

- Я так і думав, - говорити це наразі останнє, що я бажаю, хочеться язиком та ротом робити різні речі, але явно не складати ними слова... Та все ж доводиться відкрити повіки й поглянути на це задоволене обличчя чоловіка, котрий явно тріумфує, настільки щасливий. Настільки радіє справленому на мене ефекту.

- Що... ти... думав? - Ще і мозок відмовляється нормальним чином функціонувати, просячи продовження банкету. Бажаючи перше, друге, а головне - десерт. І мій погляд раз за разом повертається до вуст чоловіка, які і є в переліку солоденького, хоч я і намагаюся приховати цей відвертий інтерес.

- Не все так погано, як ти хочеш повідати, - Антон вигинає губи у звабливій посмішці, від чого я бажаю його заткнути. Зайняти чимось цікавішим, ніж пусті балачки. - Все навіть дуже навпаки, смак шикарний.

- Справді? - Ми ще досі ведемо мову про той чай, чи... він про поцілунок? Про те, як йому сподобалося? Адже якщо так, якщо все класно... навіщо зупинятися? Нащо переривати те, що нам обом зайшло?

- Ага, дуже солодко, дуже.

- Подай мені, - на мить відриваюся від очей чоловік, в яких палахкотить багаття, на якому я згораю заживо, і прошу горня. - Напевно, я кепсько розпробувала. Зроблю ще пару ковтків, щоб точно визначити.

"Зовсім тю-тю? Взагалі здуріла? Куди ще? Тебе ж зараз знесе хвилею в дурман, і тільки завтра викине на сушу реальності"

- Будь ласка, - ігнорую внутрішню істерику і впевнено дивлюся у вічі Антона, котрий ніби ставить німе запитання "справді? Ти впевнена?" Така собі перевірка на слабо?

- Прошу, - і, судячи з усього, чоловіку подобається, що я вибрала на цю ніч сторону диявола.

"Завтра ж будеш жалкувати. Сто відсотків будеш!"

А от внутрішній сцикун волає з усіх сил, намагаючись привести в почуття та віддати перевагу ангелочку, який закрив долонею одне око, і тільки іншим спостерігає за тим, чи я випадково не одумаюся.

Це буде завтра, а сьогодні... Завтра може і не настати, а від сьогодні треба брати максимум! 

- Хм, і справді смачно, - роблю ковток, і вдивляюся у свого напарника, після чого ще один, виганяючи сцикуна за двері. 

Тут таким не місце. Зустрінемося завтра.

- Вип'ємо на брудершафт? - Пропонує Антон, підносячи свою чашку з напоєм, і я тут же згоджуюся. Тільки цього й очікувала, тому переплітаюся з чоловіком руками та одночасно робимо ковток. - Брудершафт на те він і брудершафт, щоб...

"Фіаско!"

Пищить внутряк, а я впиваюся в губи чоловіка, не даючи тому закінчити фразу, яка все одно б привела до поцілунку. Ми обидва цього хочемо, і моя терплячка сьогодні лопається як мильна бульбашка, надаючи дорогу бажанню та пристрасті. Котрі йдуть рука за руку з однією, спільною метою - цілком скрутити мою голову.

Наївно було б вважати, що все і завершиться на цьому поцілунку. На цьому злитті вуст. Все ж Антон дорослий чоловік, а не мої однолітки, котрих місяцями можна тримати на сухому пайку, обіцяючи в майбутньому головний десерт. А потім облом. Таке буває. Тут так не спрацює. Він знає, що хоче. І це я. Я епіцентр бажань чоловіка, і його руки про це прямо сигналізують, пробираючись під мою футболку та стискаючи груди...

- Ах..., - стогін насолоди виривається, коли гарячі пальці Антона торкається моїх... Ще годину тому я б від сорому згоріла, просто уявляючи цю картину, зараз же починаю його роздягати, так хочеться дібратися до тих кубиків, провести по них пальчиком...

- Змерзла?

Чи то насміхається, чи то серйозно питає, але мої мізки зайняті іншим - роздягнути, побачити, помацати, і плювати на все інше. І коли я справляюся з першим завданням, то зависаю, перед тим як провести подушечками пальчиків по кубиках чоловіка...

- Можеш доторкнутися.

Це вже точно насмішка! Та знову ж таки - плювати! Мені дали офіційний дозвіл, хто я така, щоб відмовлятися? 

Пальчики лягають на гарячу шкіру чоловіка, спочатку звикають до цієї температури, до цієї твердості, а потім починають малювати незрозумілі візерунки, але зі зрозумілим напрямком, бо чим далі я рухаюся, тим все нижче опускаюся...

- Злякаєшся? - Звучить шепіт над вухом, коли рука на декілька секунд застигнула над боксерами, котрі прикривають найголовніше. Така собі реальна межа, за якою не буде стоп-слова. Це стоп-слово зараз, за пару сантиметрів від...

Дзуськи! Зі сцикуном можна зустрітися завтра, сьогодні тут смілива і зацікавлена Ніка, рука яка пірнає під гумку боксерів та...

- Ух...

Це вже Антон не має сили стриматися, шумно видихаючи повітря, коли я стискаю його молодшого друга біля основи й починаю дослід, рухаючись по венах, які випирають та які палають жаром, ще більше мене розбурхуючи, ще сильніше розводячи те багаття внизу живота...

- Стерво!

Не звучить як похвала, так? Та головне не слова, а дії! А цей Антон справжній чоловік, бо замість того, щоб ляси точити як жіночки на базарі, він діє, одним рухом стягуючи з себе боксери. Звільняючи заряджену зброю, яка прямо палає в моїх руках. Таке враження, що ось-ось вистрілить, настільки перенапружена...

- Сама напросилася!

Мить і в роті чоловіка з'являється маленький квадратик, шматочок якого він відгризає зубами та...

- Ось так, так...

Наші руки знову переплітаються, стискаючись на його зброї, разом розкочуючи презерватив по ньому...

І поки я дивилася на це дійство, поки зачаровано блимала очима, Антон розвертає мене на сто вісімдесят, і впирає в ліжко так, що моя голова притиснута до простирадл, а попка відстовбурчена вгору, заволікаючи чоловіка пройти...