Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

Влад, чому ти раптом став таким… потайним? — Настя звела брови, коли він сказав їй:
— Завтра не плануй нічого після 16:00. Навіть подихати без мого дозволу — заборонено.

— Це звучить як весільна диктатура, — хмикнула вона, погладжуючи живіт. — Сподіваюся, ти не перетворив наш балкон на кімнату для гігантських голубів?

— Ні, але ідея хороша… — він підморгнув і втік.

Настя ще довго думала, що ж там вигадав її Владик-директор, бо навіть брати поводились підозріло тихо.

Наступного дня, 16:01.

Настя виходить з дому. На подвір’ї стоїть авто з біло-рожевими стрічками. За кермом — Микита у костюмі водія.

— Мадам, прошу, вас чекають на “весільній локації рівня «вау»”. Сідайте, зірко TikTok.

Вони їдуть за місто. За вікном — поля, сонце, легкий вітер. І ось — зупинка.

Настя виходить і… завмирає.

Посеред поля — дерев’яна арка, вся в білих трояндах. Під нею — Влад. У світлому костюмі, з букетом і… блискучою усмішкою.

— Влад… що це?..

— Це не весілля, Настю. Це репетиція. Але з реальними емоціями.
Тому що я не можу чекати до офіційного “так”, щоб сказати тобі:
я безмежно вдячний, що ти сказала “так” життю з нами.

— І нам п’ятьом, — Настя підморгнула животу.

— І тобі, яка перетворила мій офісний хаос у дім.

— Влад…

І тоді він сів навколішки.

— Анастасіє Волкова… сьогодні я не прошу, я благаю: вийдеш за мене вдруге? Бо кожен новий день із тобою — як перше кохання.

Настя ковтнула сльозу й відповіла, сміючись і плачучи:

— Я тебе обожнюю, дурнику… Так. У 1000-й раз — так!