Читати книгу - "Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей"

У дівчини відвисла щелепа.

А Горацій продовжував:

— У шістнадцять років ти зрозуміла, що можеш пересувати предмети силою думки. Почала ти з маленьких речей: затискачів для паперу і монет, потім перейшла до більших. Але Хабіба ти підняти в повітря не могла, бо твої здібності поширювалися лише на неістот. Коли твоя сім’я переїхала в інший будинок, ти вирішила, що вміння полишило тебе, бо не могла нічого підняти. Але ти просто ще не знала нового будинку. Щойно ти роззнайомилася з ним ближче, нанесла все, що в ньому було, на карту, яку тримала в голові, то здатність рухати предмети в межах його стін повернулася.

— Звідки ти все це знаєш? — Меліна дивилася на нього широко розплющеними очима.

— Бо я бачив про тебе сон, — пояснив Горацій. — У мене таке вміння.

— Господи, — промовила дівчина. — Ви справді дивні.

І комод плавно опустився на підлогу.

* * *

Я нетвердо зіп’явся на ноги. Голова пульсувала від болю в тому місці, де по ній довбонув комод.

— У тебе кров! — Емма скочила на ноги, щоб оглянути мою рану.

— Нічого, нічого, — заспокоїв я, ухиляючись від неї. Чуття пересувалося в животі, і її доторк заважав мені витлумачити все правильно, чомусь перешкоджав його розгортанню.

— Пробач, що я так із твоєю головою, — перепросила Меліна Манон. — Я думала, що з усіх дивних лишилася тільки я.

— Там, на дні колодязя, у катакомбах, наших ще ціла банда, — запевнила її Емма.

— Правда? — просяяла Меліна. — Тоді надія ще є!

— Була, — виправив її Горацій. — Але щойно вилетіла крізь діру у вашому даху.

— Що? Ти про Вінніфред? — Меліна заклала два пальці в рот і свиснула. А вже за мить їй на плече крізь діру в даху спустився голуб.

— Дивовижно! — сплеснув у долоні Горацій. — Як ти це робиш?

— Вінні — моя подружка, — пояснила Меліна. — Ручна, як хатній кіт.

Тильним боком долоні я стер із лоба кров і вирішив не зважати на біль. Часу на те, щоб страждати, не було.

— Ти казала, що тут були витвори, полювали на голубів, — звернувся я до дівчини.

Меліна кивнула.

— Вони зі своїми сутінковими звірюками прийшли три ночі тому. Оточили наш будинок, забрали пані Дрізд і половину нашого сиротинця, потім підпалили дім. Я сховалася на даху. Відтоді вони повертаються щодня, полюють на Вінніфред та її друзів.

— І ти їх убивала? — спитала Емма.

Меліна опустила погляд.

— Я ж так і сказала, правда?

Вона була надто горда, щоб зізнатися, що збрехала. Але це не мало значення.

— Отже, не лише ми шукаємо пані Королик, — відзначила Емма.

— Це означає, що вона досі жива, — припустив я.

— Можливо, — сказала Емма. — Можливо.

— Ми думаємо, що голуби можуть нам допомогти, — пояснив я Меліні. — Нам потрібно знайти пані Королик, і ми думаємо, що голуби можуть привести нас до неї.

— Ніколи не чула ні про яку пані Королик, — сказала Меліна. — Я просто годую Вінні, коли вона прилітає на наше подвір’я. Ми з нею подружки. Правда ж, Вінні?

Пташка радісно защебетала в неї на плечі.

Емма підійшла ближче до Меліни й звернулася до голубки.

— Ти знаєш пані Королик? — карбуючи кожне слово, гучно промовила вона. — Допоможеш знайти її? Пані Королик?

Голубка пурхнула з Меліниного плеча й полетіла, тріпочучи крилами, до дверей. Затуркотіла, помахала крильцями й повернулася назад.

«Сюди», — наче сказала вона.

Мене це переконало.

— Ми маємо взяти пташку з собою, — сказав я.

— Тільки разом зі мною, — заявила Меліна. — Якщо Вінні знає, як знайти цю імбрину, тоді я йду з вами.

— Це невдала думка, — сказав Горацій. — Розумієш, у нас небезпечне завдання…

Однак його перебила Емма:

— Дай нам птаха. Ми повернемось по тебе, обіцяю.

Зненацька мій живіт розітнула блискавка болю, я зойкнув і склався навпіл.

До мене підбігла Емма.

— Джейкобе! Як ти?

Я не міг говорити. Натомість пошкутильгав до вікна, примусив себе розігнутися і скерував Чуття на баню собору, що видніла понад дахами за кілька кварталів від будинку… а далі — униз вулицею, по якій торохкотіли вози, запряжені кіньми.

Так, там. Я відчував, як вони наближаються бічною вулицею, зовсім неподалік.

Вони. Не один порожняк, а два.

— Треба йти, — сказав я. — Зараз же.

— Будь ласка, — благально промовив Горацій. — Нам дуже потрібен цей голуб.

Меліна клацнула пальцями, й комод, який мало не прикінчив мене, знову піднявся над підлогою.

— Я не можу цього дозволити. — Вона звузила очі й стрельнула ними на комод, щоб ми вже напевно зрозуміли одне одного. — Але якщо ви візьмете мене з собою, то отримаєте Вінні. Інакше…

Комод описав пірует на дерев’яній ніжці, нахилився і впав на бік.

— Що ж, гаразд, — крізь зуби процідила Емма. — Але якщо ти будеш нас затримувати, ми заберемо голубку й кинемо тебе.

Меліна розпливлася в усмішці, й одним клацанням її пальців двері розчахнулися.

— Як скажете.

* * *

Ми так швидко злетіли вниз сходами, що ноги, здавалося, не торкалися дощок. За двадцять секунд ми вже були на задньому подвір’ї, перестрибнули через мертвого пана Крихкі й пірнули в сухий колодязь. Я поліз першим і вибив фальшиві дверцята на дні замість гаяти час на те, щоб їх відчинити. Вони злетіли з петель і розпалися на шматки.

— Обережно внизу! — гукнув я, та, послизнувшись на мокрих сходинках, загримів униз, у темряву.

Мене зловила пара сильних рук — Бронвін — і поставила на землю. Я подякував, відчуваючи, як шалено стукає в грудях серце.

— Що там сталося? — спитала Бронвін. — Ви зловили голуба?

— Так, — кивнув я. Тут до нас приєдналися Емма та Горацій, і всі наші друзі на радощах заплескали в долоні.

— А то Меліна, — відрекомендував я, показуючи вгору на дівчину. На більше часу не було. Меліна ще стояла на горішній сходинці й з чимось вовтузилася.

— Швидше! — заволав я. — Що ти там робиш?

— Хочу виграти нам час! — у відповідь прокричала вона і зачинила колодязь дерев’яною лядою, відрізавши останні промені світла. Поки вона спускалася в темряві, я розказав усім про порожняків, що нас шукали. Через переляк у мене вийшло: «ІДІТЬ-БІЖІТЬ-ПОРОЖНЯКИ-ШВИДШЕ». Нехай це й не надто виразно прозвучало, але належний ефект справило — усі впали в істерику.

— Як ми побіжимо, тут темно! — заверещав Єнох. — Еммо, запали світло.

Емма досі стримувалася через моє попередження на горищі. На часі було нагадати їй про це, тому я взяв її за руку вище ліктя